Сторінка
2

Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках української мови

Методологічні засади дослідження становлять філософські положення щодо суспільної природи мови і мовлення як засобу спілкування і пізнання; системно-структурний підхід до аналізу навчальної діяльності; психологічна теорія поетапного формування розумових дій і понять; загальнодидактичні й методичні положення розвивального навчання.

Основні поняття з розвитку мовлення

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів, уміння вживати слова у властивому для них значенню, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та теми висловлювання; послідовно і логічно викладати думку; удосконалення граматичного ладу мовлення дітей, оволодіння нормами українського літературного мовлення, засвоєння найважливіших етичних правил спілкування. Всі ці перелічені напрямки роботи із розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання.

Зв’язне мовлення розглядається в методиці як особлива галузь робот із розвитку мовлення – процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст, висловлювання. Основною одиницею зв’язного мовлення є розгорнуте висловлювання, текст. Теоретичною основою зв’язного мовлення є відомості про текст, його структурні елементи, типи та стилі мовлення.

Основне завдання розвитку зв’язного мовлення – формування умінь аналізувати і конструювати тексти усіх типів і стилів мовлення. Це комунікативні вміння.

Оскільки мовлення може мати як усну, так і писемну форму, необхідно враховувати специфіку обох форм і будувати навчання мови так, щоб усна форма випереджала писемну. Це допоможе підвищити культуру й усного, і писемного мовлення.

Для методики розвитку мовлення важливе значення має розмежування понять мова і мовлення. Мова по відношенню до мовлення – явище загальне, мовлення часткове, окреме, індивідуальне по відношенню до мови. Як зауважує Б. Головін, мова це «засоби спілкування у можливостях (потенції)», а мовлення «ті ж самі засоби в дії (реалізації)». Спираючись на ці твердження, методисти розмежовують вивчення системи мови і функціонування мови, тобто вивчення системи мовних явищ, понять, фактів і застосування, використання мовних засобів для пізнання діяльності та спілкування. На цій основі виділяються два аспекти роботи із розвитку мовлення на уроках української мови – функціонально-стилістичний і змістовий. Засвоєння мовних засобів сприяє, таким чином, формуванню мовленнєвих навичок і в аспекті змісту вираження, і в аспекті функціонально-стилістичної доцільності.

Мовленнєва ситуація – це засіб, який допомагає ввести учня в ситуацію живого, природного спілкування й спонукати його до конкретного висловлювання, близького до того, що буває в дійсності. Для методики р. м., зокрема зв’язного мовлення, створення мовленнєвих ситуацій має виняткове значення.

Мовлення виконує дві основні функції – репрезентивну (інформативну) і прагматичну (дієву). Репрезентативна функція мовлення виражається в позначенні об’єктів діяльності, називання їх, вказівці на них, у встановленні відношень між ними. В мовленнєвому спілкуванні беруть участь мовець, адресат мовлення (реальний чи потенціальний, один чи декілька) і те, про що повідомляється. Прагматична функція визначає форми комунікативного впливу мовлення (емоційно-експресивну оцінку, спонукальну та ін.).

У сучасному вкрай динамічному світі для діяльності людини не стільки важлива сума знань, скільки вміння здобувати знання та користуватися ними.

Готуючись до уроків розвитку мовлення вчителю необхідно дотримуватися основних принципів навчання:

- єдність розвитку мовлення і мислення;

- зв’язок усного і писемного мовлення;

- зв’язок роботи із розвитку мовлення з теоретичними розділами шкільної програми;

- зв’язок розвитку мовлення з вивченням літератури та інших предметів.

У дитини активно працює думка, коли вона спостерігає дійсність і вчиться осмислювати, аналізувати, узагальнювати і переконувати у правильності своїх думок. Під час робот із розвитку мовлення здійснюється зв’язок навчання з життям, мови з мисленням. Розвиток мовлення сприяє таким чином розвиткові мислення.

Принцип зв’язку усного і писемного мовлення діє на основі закономірності про випереджаюче засвоєння усного мовлення. Кожна з форм української мови має свої особливості, що засвоюються учнями в процесі розвитку мовлення. Ці особливості двох форм вимагають різного підходу до вивчення. Знаючи специфіку усного і писемного мовлення, треба навчити учнів правильно, виразно говорити і передавати свої думки на письмі.

На уроках основного курсу в процесі вивчення найважливіших елементів мовної системи (фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису) формуються необхідні поняття культури мови – мовна норма.

Уміле використання учнями знань мовної системи у своїй мовленнєвий діяльності – основна суть розвитку мовлення. Ця робота передбачає не тільки показ функціонування тієї чи іншої мовної одиниці, а й активну мовну практику учнів на основі різних вправ. Отже, розвиток мовлення – це всі види роботи вчителя, які проводяться спеціально та у зв’язку з вивченням шкільного курсу (граматики, словотвору, правопису і т.д.) для того, щоб учні оволоділи мовними нормами (орфоепічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними), а також умінням висловлювати власні думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами відповідно до мети, змісту мовлення і умов спілкування.

Важливими у роботі з розвитку мовлення є міжпредметні зв’язки, і зокрема з вивченням літератури. На уроках інших предметів учні спостерігають наукове мовлення. Особливо цінні в цьому плані уроки літератури, на яких учні проводять спостереження над зразковою у стилістичному відношенні мовою художніх творів, аналізують її і конструюють власні тексти наукового, публіцистичного і художнього стилів.

Підвищення мовленнєвої культури учнів передбачає формування в них вміння орієнтуватися в ситуації спілкування, планувати зміст майбутнього висловлювання, реалізувати задум у зовнішньому мовленні й контролювати результати. Ці фази мовленнєвої діяльності є обов’язковими в роботі з розвитку мовлення.

Основними ознаками правильного мовлення вважаються точність, змістовність, логічність, багатство, виразність.

Робота над розвитком зв’язного мовлення

Робота з розвитку мовлення на уроках української мови будується при врахуванні точності, змістовності, логічності, багатства та виразності.

Робота з розвитку зв’язного мовлення реалізується (незалежно від типу шкіл) поетапно:

- при вивченні основ науки про рідну мову;

- на спеціальних уроках (розвитку зв’язного мовлення).

Ці етапи взаємопов’язані і взаємозумовлені структурою і змістом чинної програми з мови, що складається з трьох частин, відповідно до цього, здійснюється робота над розвитком мовлення в трьох напрямках: