Сторінка
2

Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи

Мета виховання учнів - забезпечити засвоєння дітьми соціального досвіду старших поколінь, формування в них громадянської свідомості, розуміння законів суспільного розвитку, політики України, потреби брати участь у суспільному житті школи, області, країни.

Складні умови, за яких здійснюється виховання учнів, вимагають і нових підходів до організації виховної діяльності педагогічних колективів, розширення її меж, які дозволили б різними засобами впливу викликати розуміння суті виховання кожним школярем, залучивши його до активної громадської діяльності і суспільно-корисної праці.

Виховання учнів в позакласній роботі позитивно впливає на становлення особистості школярів, виводить їхні моральні уявлення за межі повсякденних відносин. Мотиви моральної поведінки опосередковуються їх переконаннями і світоглядом.

Під змістом виховання школярів ми розуміємо систему знань, певних навичок і вмінь, спрямованих на формування світогляду учнів, їхніх поглядів і переконань, яка сприяє підготовці молодого покоління до участі в будівництві незалежної демократичної держави України.

Зміст - це те, з чого складається даний предмет чи явище, сукупність тих суттєвих якостей внутрішніх процесів, які становлять основу предмету чи явища.

Зміст має як зовнішню, так і внутрішню форму. Під зовнішньою формою змісту мається на увазі конкретна суттєва визначеність, його зовнішнє обличчя, місце в просторі. Предмети завжди починають аналізувати із змісту, який більш рухливий за форму.

Форма залежить від змісту. Вона тісно пов’язана з ним. В свою чергу зміст впливає на форму, яка активно впливає на зміст. Тому дуже важливо в створенні певних умов виховання в процесі позаурочної діяльності добиватися відповідності змісту і форми.

Зміст виховання учнів залежить, насамперед, від таких факторів:

- мети і завдань виховання загалом;

- політики держави і завдань, що стоять перед суспільством в даний історичний момент;

- наявності і якості матеріальної бази даної школи, її обладнання і оснащення;

- вікових особливостей дітей, їх інтересів і нахилів;

- теоретичного рівня підготовленості педагога, який проводить позакласну роботу з учнями;

- зв’язку виховного процесу школи з життям суспільства.

Програма «Освіта України ХХІ століття» визначила основний напрям, зміст і методи виховання підростаючого покоління в сучасних умовах. Це, насамперед: формування наукового світогляду молодих поколінь; виховання переконаності, вірності бойовим і трудовим традиціям українського народу; потреби наслідувати їх, розвивати і примножувати; виховання високих почуттів патріотизму і громадянського служіння своїй Батьківщині; формування громадянської самовідданості; вміння протистояти чужому негативному впливові; формувати загальнолюдські цінності особистості.

У визначенні змісту виховання учнів в позакласній роботі педагогіка завжди повинна виходити із законів Української держави про школу. Вона враховує потреби нашого суспільства і перспективи будівництва незалежної України. Чим глибше ми оволодіваємо здобутками вітчизняної педагогіки, її історією, повніше і всебічніше досліджуємо народну виховну мудрість і науково-педагогічну спадщину як єдину і цілісну національну систему, тим глибше і чіткіше усвідомлюємо її провідні традиції, ідеї, закономірності розвитку, сучасні перспективні тенденції і галузі співробітництва школи з батьками і громадськістю з питань виховання учнів в позакласній роботі.

Основні змістові компоненти нового педагогічного мислення щодо проблеми виховання школярів засобами позаурочної виховної роботи, на наш погляд, полягають у наступних фундаментальних положеннях:

- дитина - центр навчально-виховного процесу, суб’єкт навчання і виховання;

- виховання дітей засобами позакласної роботи - це за своєю суттю є самонавчання, самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості;

- виховання дітей повинно бути природовідповідним, батьки і школа покликані бути головними вихователями дитини на протязі її дитинства;

- виховання дітей на національних традиціях - всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей та підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвиток закладених природою задатків і можливостей дитини, набуття нею соціального досвіду і реалізації завдань гуманізації і демократизації системи освіти.

Сучасний рівень розвитку національної системи виховання української педагогіки створює умови для індивідуально-конкретного, особистісно-спрямованого виховного впливу. Це сприятиме тому, щоб учень міг бути у гармонії з собою, із оточенням, бачити себе у єдності ланок: минуле - сучасне - майбутнє.

Кожен педагог має знайти в собі сили, розвинути свою енергію, творчість, виявити резерви свого “Я“ з метою успішної реалізації єдиного підходу у вихованні учня як суб’єкта дії, життєтворчості. Керуючись таким теоретико-методологічним підходом, педагоги відкривають цим самим і перед собою і перед учнями невичерпні можливості і нові перспективи їх виховання. Це одна з найголовніших умов того, щоб школа стала для дитини школою радості, дослідницького пізнання, гуманного спілкування, мирного і творчого життя.

Завдяки гуманному спрямуванню позакласної виховної роботи в учнів формується розуміння про суспільно-корисні цінності, прагнення бути чесними і справедливими людьми, палкими патріотами, свідомими громадянами України. Педагоги ставлять суспільно-значущі цілі і завдання; в дружньому, партнерському спілкуванні, спільній діяльності з учнями і батьками допомагають у виконанні ними цих цілей. Відчуваючи себе вільно і невимушено (саме при такій умові особистість стає відкритою, а її пізнавальний потенціал працює на природному високому рівні ефективності), учні різного віку в майбутньому роблять свій вибір, приймають власні рішення, отже, розвивають, творять себе, стають борцями за мир і злагоду. Кожному батькові, вчителеві, вихователеві треба глибоко усвідомити, що з наукової точки зору не можна виховувати іншого. Можна виховувати лише себе.

Треба постійно підвищувати статус дитини у родинному, шкільному і громадському житті з метою формування готовності бути господарем на рідній землі, захисником рідного дому і Вітчизни, ініціатором добрих справ, державо творцем.

За останні роки виникла потреба кардинальним чином змінити парадигму педагогічного мислення, підходи у вихованні, спрямовані насамперед на пробудження і розвиток природних сил, духовних якостей дітей, а не лише на формування в них умінь і навичок. Розбудова і відродження національної системи освіти вимагає відходу від засад авторитарної педагогіки, відновлення не тільки гуманістичної школи - пройнятої увагою, повагою і добротою, вірою в можливості і здібності дитини, а й тісного співробітництва школи, вищих навчальних закладів, сім’ї і громадськості.

Не тільки школі і вузу потрібен сьогодні педагогічно інструментований процес патріотичного виховання, побудованого на їх тісному співробітництві з сім’єю, позашкільними виховними закладами і громадськими організаціями. Постала також нагальна проблема в більш ефективному співробітництві цих соціальних інститутів в підході до патріотичного виховання учня як суб’єкта виховання. В цьому напрямку повинна розвиватися робота школи, сім’ї, громадських організацій.