Сторінка
5

Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи

Ефективність організаційних форм залежить від умілого використання методів досягнення відповідних цілей (інструментування). Щоб чітко уявити такий процес, слід проаналізувати ще одну досить важливу проблему.

Ми звикли до того, що виховання часто називають мистецтвом. На цьому особливо наголошував К.Д.Ушинський. Він був прихильником того, щоб педагогіку називати мистецтвом, а не наукою. Таке трактування викликало сумнів у багатьох педагогів. Ця суперечність існує й понині. Проте, якщо визначати поняття виховної позаурочної діяльності, то з впевненістю можна сказати, що це мистецтво в повному розумінні цього слова.

Форми організації виховного процесу мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими, тобто мають гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Як і в художньому творі, форми виховання мають свої структурні компоненти (композицію), тобто свій початок і закінчення (експозицію, зав’язку і розв’язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душу дитини, підлітка, юнака чи дорослу людину, формуючи нестандартність їхнього характеру. Як і форми живопису, форми виховання забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки, форми виховання забезпечують також оригінальність побудови змісту, виховних впливів, естетизацію виховного процесу. «Мистецтво виховання має ту особливість, - підкреслював К.Д.Ушинський, - що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою. І тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретично чи практично».

Є різні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи масові; групові чи гурткові; індивідуальні. Зроблено спроби класифікувати форми організації навчально-виховного процесу залежно від методики виховного впливу. За такої класифікації форми виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори, конференції, зустрічі, усні журнали, радіогазети тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки і вітрини нових книжок, тематичні стенди тощо).

Подібні узагальнені групи форм організації виховання можуть бути і сьогодні доцільними варіантами їхньої класифікації, але за умови, якщо вони чітко поєднуватимуться із підструктурами системи виховання і відповідатимуть методиці виховання. Крім цього, давати який-небудь загальний рецепт відносно класифікації форм навчально-виховного процесу не зовсім доцільно, бо він здійснюється в різних умовах, на різних рівнях розвитку особистості і колективу, передбачення організаційних форм залежить від стилю керування виховним закладом, відповідної підготовки кадрів тощо.

Головне полягає в тому, щоб кожен педагог чітко уявляв мету педагогічного впливу, тонко відчував технологію педагогічного процесу як цілісного явища, умів включатися в нього, переключатися, прогнозувати, вивчати і перевіряти одержані результати на різних етапах розвитку виховної системи, систематично збагачуватися знаннями про методи виховного впливу, педагогічного дослідження, опрацювання одержаних результатів, визначаючи на цій основі форми виховного впливу.

Організаційні форми можна також класифікувати відповідно до змісту виховання, враховуючи при цьому основні напрямки діяльності школярів.

Діяльність школярів в рамках позаурочної виховної роботи є багатогранною і різноманітною. І чим ширше коло діяльності, тим багатшим є духовний світ дітей, більше перспектив для формування морального обличчя особистості. Види діяльності не мають певних меж: вони видозмінюються, оновлюються, втрачають свою актуальність чи, навпаки, підвищується їхня пріоритетність. Тому перелік видів діяльності може бути лише відносним.

Спосіб організації кожного із видів діяльності вимагає від педагога творчого підходу. Слід при цьому враховувати, що одні і ті самі форми можуть стосуватися різних напрямків діяльності школярів. Тому більш доцільним вважають педагоги проведення комплексних форм виховання, які узагальнюють сукупність виховних впливів, форм і методів.

У зв’язку з цим і окремий метод виховання не можна розглядати як ізольований засіб, що є найбільш ефективним підходом до розв’язання виховних проблем. Метод - запозичення із західноєвропейських мов, яке зводиться до грецького «шлях, дослідження, метод».

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Розкриття суті цього поняття посідає значне місце в педагогічній літературі. Метод - це шлях, спосіб досягнення передбаченої мети.

В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли. Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу.

Поняття «метод виховання» і «форма виховання» дуже близькі між собою. Часто одне й те саме поняття може використовуватися як метод і як форма, тобто може виступати як організаційний засіб і як спосіб досягнення цілі. У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання. Як і кожен педагогічний процес чи категорія, що розвивається, методи виховання мають свою історію.

Історія методики розкриває перед педагогом цінний арсенал педагогічних ідей, форм, методів і прийомів роботи, які свого часу було поставлено на службу педагогічної справи. Звичайно, це не означає, що всі досягнення слід сліпо переносити на сучасну школу. Методична робота має критично засвоювати думки, ідеї, враховуючи ті конкретно-історичні обставини, умови, коли ця ідея була висловлена стосовно цілей і завдань виховання. Особливість методики полягає в тому, що її творять постійно тисячі майстрів педагогічної справи, передаючи наступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом - необхідна передумова зростання педагогічної майстерності педагога.

Однією із найпопулярніших класифікацій методів можна вважати класифікацію, розроблену і обґрунтовану В.А.Сластьоніним, згідно з якою методи поділено на чотири групи.

Перша група - методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).

В основі цієї групи методів лежить слово педагога - найпопулярніший інструмент у педагогічній діяльності. В руках у педагога слово - такий самий могутній засіб, як і музичний інструмент в руках у музиканта, як фарби в руках у живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.

Друга група - методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючи ситуацій, метод прогнозування).