Сторінка
5

Екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств. Цей процес розглядається насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Велику роль у нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. У кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.

Форми та засоби екологічного виховання

Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що шкільні заняття повинні базуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини: співпереживанні, співчутті, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, орієнтоване на формування екологічної культури учнів.

У процесі екологічного виховання необхідно сформувати в учнів системи уявлень про світ, яка передбачає:

1) зорієнтованість на екологічну доцільність діяльності людини, відсутність протиставлення її та природи;

2) сприйняття природних об’єктів як повноцінних суб’єктів, партнерів у взаємодії з людиною;

3) рівновагу прагматичної та непрагматичної взаємодії людини з природою.

Форми та засоби екологічного виховання спрямовані на формування емоційно-почуттєвої сфери учнів, мотивації щодо їх активної природоохоронної діяльності.

Найбільш продуктивними формами, спрямованими на засвоєння учнями екологічних знань виявилися: екскурсії, дидактичні ігри, робота з науково-популярними джерелами, опорними схемами та таблицями; евристичні бесіди, відеоподорожі, демонстраційні досліди хімічного та біологічного експерименту тощо. При проблемних методах навчання учні оволодівають такими прийомами розумової діяльності, як аналіз, синтез та узагальнення.

Для розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учнів ефективними є такі форми і методи роботи, як метод екологічної емпатії; насичення навчального матеріалу фактами, стимулюючими етичне ставлення учнів до природних об’єктів; обговорення результатів діагностики суб’єктивного ставлення учнів до природи та його корекція; еколого-психологічний тренінг, тематика якого спрямована на розвиток в учнів емпатії до природних об’єктів, відчуття відповідальності за їх життя. Як засіб в екологічному вихованні використовуються структурні вправи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної наповнюваності заняття. Два варіанти тренінгових вправ згідно з їх спрямованістю: 1) психо-емоційний тренінг співпереживання та самоусвідомлення причетності до Природи; 2) психо-емоційний груповий тренінг актуалізації готовності до розв’язання екологічних проблем.

Для створення певного емоційного настрою на уроках, поряд з інформацією наукового характеру, є доцільним використання літературних творів, творів образотворчого мистецтва та музики.

Для організації практичної екологічно спрямованої діяльності учнів використовувати такі форми роботи: практичні, лабораторні роботи, екологічний практикум, екологічні акції. Останні сприяють прояву активності школярів у вирішенні локальних екологічних проблем. А також широке використання екскурсій в природу, творчих завдань, ділових ігор тощо, здатних активізувати і позитивно впливати на дитину.

Форми і засоби екологічного виховання в умовах класно-урочної системи:

інтегрально-пошукові групові та рольові ігри – тип екологічних ігор, що базується на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності. Їх специфікою виступає ототожнення людиною себе з іншими живими істотами або природними об’єктами;

творча “терапія” – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва;

мозковий штурм – форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей та підходів для вирішення певної проблеми, але не їх оцінку;

імітаційне моделювання – прогнозування і демонстрація природних процесів та фрагментів екологічної реальності шляхом перетворення створеної моделі через особистісну включеність у неї [10].

У структурі уроку педагогічні засоби та форми екологічного виховання використовються на етапах засвоєння нового матеріалу та під час закріплення. Запропоновані форми та засоби можуть бути введені у вступну бесіду у вигляді мозкового штурму з подальшою дискусією, що забезпечує учням відчуття причетності до проблем, на яких наголошує вчитель, а також при закріпленні навчального матеріалу у формі своєрідного тренінгу та інших оригінальних прийомів. Важливим засобом екологічного виховання є творча “терапія” в процесі вивчення або закріплення навчального матеріалу. Це, перш за все, шлях від особистої до колективної творчості учня, яка допомагає не тільки розкрити саму суть явища, що вивчається, але й “розкритися” самому в цьому явищі. В даному випадку учні мають можливість самовираження через ізотворчість, роботу з пластиліном, цеглою, кольоровим папером та природними матеріалами.

При вивченні екології в загальноосвітній школі вчителі-екологи повинні розробити єдину систему, яка б об'єднувала класну і позакласну навчально-виховну роботу. Класна робота передбачає проведення уроків, лабораторно-практичних, семінарських і факультативних занять. Проведення уроків повинно здійснюватися за навчальною програмою, згідно з якою координується програма факультативних занять. Для того, щоб викликати в учнів інтерес до навчання, часто треба відступити від традиційних форм та освоїти нові форми і методи, які орієнтуються на об’єднання зусиль учнів, розвиток навиків спільної пізнавальної і практичної діяльності.

Сьогодні широкого поширення набувають групові методи (моделі) навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. О.Пометун, Л.Пироженко розподіляють інтерактивні технології навчання на 4 групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання;

- інтерактивні технології колективно-групового навчання;

- технології ситуативного моделювання;

- технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивна технологія навчання не залишає поза увагою жодного школяра і дає можливість брати участь у колективному взаємодоповнюючому процесі навчального пізнання. Перед кожним учнем стоїть конкретне завдання, від виконання якого залежить успіх цілої групи. Досвід застосування таких моделей свідчить про значне підвищення ефективності навчання і виховання, узгодження дій, активізацію взаємодопомоги. Такі методи навчання вимагають, насамперед, додаткової глибокої та ґрунтовної підготовчої роботи вчителя. При плануванні інтерактивних уроків (урок-гра, урок-дискусія, урок-КВК, урок-творчий проект) вчитель складає сценарій заняття, обдумує тематику, підбирає певну інформацію і надає її учням, обирає методи проведення уроку, дає інструкції щодо виконання завдань, проводить консультації тощо.