Сторінка
1

Пріоритети фінансової політики у контексті розвитку економіки

Одним із основних суспільних інститутів держави, що визначає ефективність функціонування економіки, є фінансова система. Прямий вплив на економічні процеси, що відбуваються в державі, здійснюється через фінансову політику. Саме інструменти фінансової політики – податки, інвестиції, державні видатки, субсидії, тарифи та квоти – визначають напрями розвитку економіки. Здійснюючи регулювання економіки за допомогою вказаних інструментів, держава може сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних галузей, стимулювати інноваційно-інвестиційну діяльність і підприємницьку активність.

Таким чином, виважена фінансова політика є однією з основних умов ефективного функціонування національної економіки на базі новітніх досягнень науки і техніки. У нинішніх умовах фінансова політика має важливе значення для стимулювання інноваційного розвитку в країні.

Проблемам фінансової політики присвячена значна кількість наукових праць в Україні і за кордоном. Питаннями визначення її пріоритетних напрямів і ролі в економічному зростанні займалися Гуменюк Д.О., Проданова Л.В.

Але питання фінансової політики досить широке, воно набуває нових проблемних форм під кутом зору економічних змін, що відбуваються в суспільстві. Тому метою нашої статті є визначення сутності фінансової політики та її пріоритетних напрямів у контексті розвитку економіки на сучасному етапі.

Сам термін „політика” в перекладі з грецької означає форму суспільної життєдіяльності. Фінансова політика поєднує в собі дві категорії – „фінанси” і „політика”. Кудряшов В.П. визначає фінансову політику як управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів із метою вирішення поставлених завдань [3, с. 19]. На нашу думку, наведене визначення акцентує увагу на складових фінансової політики, але залишає поза увагою її кінцеву мету.

О.Д. Данілов та Д.М. Серебрянський дають таке визначення фінансової політики: „Державна фінансова політика – частина соціально-економічної політики держави по забезпеченню збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, що в кінцевому результаті призведе до покращення соціального та матеріального добробуту суспільства” [6, с. 45]. На нашу думку, таке визначення, акцентуючи увагу на кінцевій меті фінансової політики – підвищенні матеріального добробуту, підводить до необхідності визначення пріоритетних напрямів фінансової політики. Адже на різних етапах економічного розвитку визначальними можуть бути різні цілі – нарощування ВВП, наповнення бюджету, розвиток інноваційної діяльності чи соціальної сфери.

Сутність фінансової політики пропонуємо визначити так: фінансова політика – це вид управлінської діяльності держави, спрямований на мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективний перерозподіл з метою забезпечення стабільного економічного розвитку держави. Таким чином, підкреслюємо, що фінансова політика, перш за все, має на меті мобілізацію коштів, які потім перерозподіляються між різними напрямами діяльності, і відповідність її з першочерговими завданнями на відповідний момент часу.

Основним фактором досягнення стабільного економічного зростання був і залишається науково-технічний прогрес, використання досягнень якого забезпечує, як правило, ефективний інноваційно-інвестиційний процес. Зважаючи на те, що економічний розвиток нашої країни передбачає обов’язковий перехід до інноваційної моделі розвитку, можна стверджувати, що у зв’язку з цим виникає проблема джерел і способів консолідації фінансових ресурсів економічного зростання. Варто зазначити, що проблема переходу на інноваційну модель розвитку зачіпає не тільки науково-технічну чи організаційну сторону, перш за все, вона торкається фінансової сторони, а саме пошуку і раціонального використання інвестиційних і кредитних ресурсів. Тому одним із пріоритетних напрямів фінансової політики України на сучасному етапі можна вважати забезпечення ефективного фінансування інноваційної діяльності. Фінансування інноваційної діяльності може забезпечуватися за рахунок різних джерел – бюджету, коштів суб’єктів господарювання, іноземних інвесторів тощо. Звідси важливо з’ясувати, які з наведених джерел фінансування є найбільш реальними для України у сучасних умовах і яка підтримка для їх розвитку необхідна з боку держави.

Одним з основних джерел формування базових фінансових умов стабілізації зростання і стійкого розвитку економіки є державні фінанси. Державне інвестування пріоритетних інноваційних проектів і трансформація податкової системи можуть створити необхідні макроекономічні фінансові умови формування інвестиційного клімату і стимулювання інноваційної діяльності. Сучасна державна політика в Україні стосовно підтримки інноваційної діяльності підприємств не є такою, що сприяє розвитку інноваційної активності. Державою було передбачено ряд заходів, що сприяли розвитку інноваційного процесу. Зокрема, Законом України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності” та Законом України „Про інноваційну діяльність” було передбачено ряд податкових преференцій при здійсненні інноваційної діяльності. Але в 2004 році дію більшості пільг було призупинено, а деяких – обмежено. Сьогодні ці пільги поновлено, мораторій залишився лише стосовно пільг по ПДВ. Така правова нестабільність не може виступати стимулом у розвитку інноваційної діяльності.

Програмно-цільове фінансування в Україні здійснюється на конкурсній основі для науково-технічних програм та окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, що виконуються за державним замовленням, проектів, що виконуються в межах науково-технічного співробітництва. Обсяги фінансування національних науково-практичних програм щорічно визначаються при прийнятті закону України про державний бюджет на відповідний рік. Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності визначені: кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів, бюджету АР Крим, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ, власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності.

Указ Президента України „Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави” зазначає, що Кабінет Міністрів України повинен передбачати під час розробки проектів законів про Державний бюджет України на 2005 і наступні роки спрямування не менше 10 % коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Проте фактичні обсяги фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету є в 5 разів меншими, ніж визначені законодавством [4]. Таким чином, пряме бюджетне фінансування інноваційних проектів не може відігравати домінуючої ролі на сучасному етапі розвитку економіки України.