Сторінка
2

Пріоритети фінансової політики у контексті розвитку економіки

Водночас аналіз структури джерел фінансування свідчить, що на сьогодні інноваційно-інвестиційна діяльність проводиться переважно за рахунок внутрішніх резервів підприємств при зниженні частки довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання усіх форм власності у загальному обсязі кредитів в економіці країни. У 2003 році власні кошти підприємств становили 61,4 % від загального обсягу інвестицій в основний капітал. На кошти державного бюджету припало 7 %, кошти місцевих бюджетів – 4,1 %, кошти іноземних інвесторів – 5,5 %, кредити банків – 8,2 %, інші джерела фінансування – 10,2 % [2, с. 53]. У 2005 році власні кошти підприємств становили 62,8 %, частка коштів державного бюджету – 7,8 %, кошти іноземних інвесторів – 5,9 %, кредити банків – 9,1 % [4].

Оскільки самофінансування відіграє вагому роль у здійсненні інноваційно-інвестиційної діяльності, то від держави вимагається здійснення ряду заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку самофінансування інноваційних потреб підприємств. Серед найважливіших кроків можна виділити скорочення пільг, що мають безповоротний характер та запровадження тих, що пов’язані з цільовим використанням прибутку. Прикладом таких пільг може слугувати інвестиційний податковий кредит або інвестиційна податкова знижка. У світі розповсюдження отримали різні види податкових кредитів. Так, у більшості країн ЄС інвестиційна податкова знижка може надаватися під час оподаткування прибутку корпорацій у рік придбання основних фондів. Вона встановлюється у відсотках до загального обсягу нових капітальних вкладень і вираховується безпосередньо із суми податку. Інвестиційна знижка рівнозначна здешевленню основного капіталу і підвищенню дохідності компаній. Сума знижки залишається у розпорядженні корпорації з метою оновлення основного капіталу.

У Німеччині основним видом підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності слугує надбавка до інвестицій у розмірі 10 % від загального обсягу капітальних вкладень, що не підлягають оподаткуванню. У Нідерландах інвестиційна податкова знижка становить 12,5 % від затрат компанії на нове обладнання і виробниче будівництво. В Японії вирахуванню з податку на прибуток підприємств підлягає в середньому 7 % витрат на енергозберігаюче обладнання, що дозволяє замінювати нафту на альтернативні джерела енергії, а також на обладнання, призначене для зменшення забруднення навколишнього середовища.

Досить збалансованим методом податкового стимулювання є інвестиційний податковий кредит, оскільки він повною мірою відповідає фінансовим інтересам як держави, так і підприємств. Для держави кредитно-податкова форма фінансування інвестиційної діяльності підприємств означає, що кошти, які вона тимчасово втрачає від зменшення податкових надходжень до бюджету, через певний час будуть повернені. Крім того, у довгостроковій перспективі держава може розраховувати на збільшення податкових надходжень до бюджету, оскільки інвестиції, в кінцевому підсумку, збільшують приріст податкової бази у формі прибутку.

Підприємства, що користуються інвестиційним податковим кредитом, також мають значні переваги. Адже, використовуючи фінансовий кредит, позичальник, крім повернення суми кредиту, повинен додатково сплатити відсотки за користування кредитом. Інвестиційний податковий кредит є безоплатним. Застосування інвестиційного податкового кредиту передбачено законодавством України, але умови його використання залишаються неврегульованими. Таким чином, одним із напрямів фінансової політики підтримки інноваційної діяльності є модернізація податкового законодавства щодо пільгового оподаткування інновацій.

Незадовільний стан інвестиційної діяльності комерційних банків свідчить про відсутність у них економічних стимулів кредитування суб’єктів господарювання, існування підвищеного ризику під час надання довгострокових кредитів. В економічно розвинених країнах останнім часом помітно посилилася конкуренція між інвестиційними і комерційними банками. При цьому головною конкурентною перевагою комерційних банків є значний обсяг накопиченої інформації про фінансовий стан і платіжну дисципліну підприємств-позичальників. Проте сучасні інформаційні технології забезпечують майже повну прозорість корпорації, що дозволяє підприємствам залучати дешевші, порівняно з кредитними ресурсами, кошти не в банках, а на фінансових ринках шляхом розміщення цінних паперів. Проте такий спосіб залучення фінансових ресурсів не є доступним для підприємств малого бізнесу.

Нарощування інноваційного потенціалу малих і середніх підприємств повинно стати одним із пріоритетних напрямів фінансової політики України. Для його формування корисним буде дослідження зарубіжного досвіду підтримки інноваційної діяльності у сфері малого бізнесу. В ЄС поширеною є пряма підтримка розроблення інноваційних продуктів через надання підприємствам ґрантів і пільгових кредитів. Не лише фінансову, але й інформаційну підтримку надають суб’єктам малого бізнесу інкубатори технологій, кількість яких неухильно зростає в ЄС. У країнах ЄС розроблена та працює велика кількість різноманітних схем поширення технологій серед малих підприємств.

Однією з найсерйозніших проблем для малого та середнього бізнесу є залучення інвестицій. З метою збільшення можливостей використання різних джерел залучення додаткового капіталу малими та середніми підприємствами уряди країн-членів ЄС здійснюють:

– стимулювання розвитку вторинного ринку цінних паперів;

– зменшення ставок оподаткування дивідендів та інших доходів від інвестування в малий та середній бізнес;

– надання гарантій на отримання кредитів;

– фінансування малих, дуже ризикованих підприємств з метою стимулювання процесу створення інновацій.

Не остання роль у стимулюванні інновацій відводиться оподаткуванню. Оподаткування покладає на суб’єктів малого і середнього бізнесу відносно більший тягар, порівняно з великими підприємствами. Тому практично всі країни ЄС запровадили різні варіанти полегшення податкового тягаря для суб’єктів малого бізнесу, особливо для тих, які займаються інноваційною діяльністю. Класичними прикладами є зменшення ставок деяких податків і запровадження процедур спрощення бухгалтерського обліку та подання звітності. Досить часто уряди країн використовують фіскальні інструменти з метою формування певного типу бізнес-поведінки суб’єктів оподаткування, наприклад, заохочення інвестицій у наукові дослідження та новітні технології. На жаль, спрощена система обліку, оподаткування та звітності, що була запроваджена в Україні в 1999 році, не вплинула позитивно на розвиток інноваційно-інвестиційного потенціалу суб’єктів малого бізнесу. Запропонований механізм оподаткування, навпаки, сприяє скороченню обігових коштів малих підприємств. Таким чином, з позицій інноваційного розвитку удосконалення потребує спрощена система оподаткування суб’єктів малого бізнесу в Україні.

Альтернативою державного фінансування є можливість отримання коштів в установах небанківського типу, наприклад, венчурних фондах. Розвиток українського ринку венчурного інвестування започаткував Закон України „Про інститути спільного інвестування”, що був прийнятий у березні 2001 року. На сьогодні в Україні нараховується близько 50 венчурних фондів [4]. Перевагами венчурного фінансування порівняно з державним є практична відсутність ризику необ’єктивної оцінки інноваційного проекту через корумпованість, більші фінансові можливості. Крім того, за умовами венчурного фінансування фонд, як правило, отримує певний пакет корпоративних прав. На підприємство-реципієнт фондом делегується представник (або група) для консультаційної допомоги та контролю, що також позитивно впливає на розвиток підприємства. На нашу думку, така форма фінансування є вигіднішою, ніж залучення іноземних інвестицій на умовах „контрактів на управління”, оскільки в останньому випадку підприємство-реципієнт змушене виплачувати консультуючій стороні винагороду, як правило, у вигляді фіксованої суми, незалежно від результатів діяльності підприємства. Таким чином, держава повинна здійснювати всебічну підтримку венчурного фінансування, оскільки саме воно має значний потенціал інноваційного розвитку.