Сторінка
4

Розвиток освіти і шкільництва на Слобожанщині у другій половині XIX ст.-на початку XX ст

Таким чином, на початку ХХ століття у Харкові остаточно сформувалася досить розгалужена система освіти. Соціальний склад учнів та студентів у період між двома революціями значно демократизувався - особливо це стало помітним у середніх та вищих навчальних закладах.

Безперечним завоюванням цього часу був перехід до загальної початкової освіти. Справді революційним досягненням стало відкриття вищих жіночих навчальних закладів та надання дозволу жіноцтву викладати в середніх навчальних закладах, що свідчило пр. зростання політичної, громадської, морально-етичної свідомості тогочасного суспільства, яке зробило черговий крок до принципу рівноправ'я статей. У цей період значно зросла якість викладання в освітніх закладах усіх рівнів за рахунок упровадження передових дидактичних методик, розширення навчально-допоміжної бази, раціонального керівництва навчальним процесом з боку міського управління, небайдужості передової громадськості до проблем шкільної справи, значної фінансової допомоги на благодійницьких засадах, що надходила від підприємців, банкірів, купецтва, діячів науки та мистецтва, які зрозуміли ще на початку ХХ століття: вкладати гроші в народну освіту - значить робити внесок у майбутнє прийдешніх поколінь.

Період революцій та Громадянської війни (1917-1920 рр.) негативно вплинув на систему освіти. Під час воєнних дій та в умовах матеріальної скрути заняття в навчальних закладах відбувалися нерегулярно, матеріальна база прийшла в занепад. Чимало кваліфіко ваних кадрів з тих чи інших причин залишили сферу освіти. Одночасно відбувалися колосальні соціальні зрушення, які були спрямовані й на руйнацію таких принципів старої школи, як становість та нерівність освіти.

Суттєво вплинуло на освіту відродження національної свідомості та національно-визвольний рух. Протягом 1917/1918 навчального року в Україні відкрилося З0 українських гімназій, переважна більшість яких діяла по селах. Майже всі ці навчальні заклади існували на місцеві кошти. Ініціатором відкриття української гімназії у Харкові виступило товариство «Просвіта». У січні 1918 р. гімназія стала існувати у складі двох підготовчих і 1-7 класів. Їй було присвоєно назву «Перша українська гімназія ім. Б. Г. Грінченка». Викладання усіх предметів здійснювалося українською мовою.

Денікінський режим, який на деякий час утвердився на українських землях у 1919 р., ворожо поставився до такого роду ініціатив і рішень. Восени 1919 р. Головнокомандувач Катеринославської, Харківської та Полтавської губерній, близький до А. І. Денікіна, В. З. Май-Маєвський, який пізніше прийняв у нього командування Добровольчою армією, видав наказ щодо заборони українських шкіл.

Корінна перебудова системи освіти в Харкові розпочалася з припиненням воєнних дій та остаточним встановленням радянської влади. У Декларації уряду Радянської України від 25 січня 1919 р. зазначалося, що новий уряд ставить своїм завданням приділити найсерйознішу увагу організації шкільної та позашкільної освіти, створенню єдиної трудової школи на противагу старій організації шкільної справи. 2 липня 1919 р. Раднарком УСРР схвалив «Положення про єдину трудову школу УСРР», взявши за зразок аналогічне положення РРФСР. 15 червня 1920 р. Наркомос УСРР видав постанову «Про проведення в життя 7-річні трудової школи», згідно з якою всі нижчі і середні державні, громадські і приватні загольноосвітні школи з 1 липня 1920 р. ліквідовувалися, а відповідні їх класи реорганізовуватися у семирічну школу і підпорядковувалися Наркомату освіти УСРР.

Головною ідеєю, яка визначала характер перетворень, стала ідея безплатної обов'язкової загальної і політехнічної освіти для дітей обох статей. Однак тлумачення цієї ідеї, а тим більше реальна практика її запровадження виявилися не такими однозначними.

Протягом 20-х років на партійних та вчительських нарадах точилися гострі дискусії стосовно нових форм та напрямків змін. Так, деякий час керівництво Наркомосу республіки наполягало на ліквідації старших класів шкіл і заміні їх різноманітними дитячими закладами - дитбудинками, комунами і навіть клубами. Столичне становище Харкова обумовило той факт, що саме тут такі нововведення поширювалися перш за все: повсюд початкові і навіть семирічні школи замінювали дитячими будинками і клубами. Точилися суперечки й щодо «політехнізації», яка деякий час втілювалася у формі вузької професійної освіти всіх учнів.

Утім, із введенням непу спостерігається відхилення від центрального положення нової влади про безкоштовну школу. З 1921 р. уряд тимчасово припинив фінансування шкіл з державного бюджету і переклав це на місцеві бюджети. Тимчасово вводилися різні повинності та податки на освіту - грошові, продовольчі, паливні. З'явилися договірні школи, які цілком утримувалися за рахунок населення.

В умовах голоду стан школи став катастрофічним.Педагоги місяцями не отримували заробітну плату, голодували, залишали роботу, шукаючи інші заробітки. Щоб поліпшити становище вчителів, Харківський губвиконком 12 серпня 1922 р. видав постанову про введення плати за навчання. Але введення плати за навчання хоч і давало кошти для підтримки шкіл, одночасно мало і негативні наслідки - кількість учнів знову скоротилася. Частина дітей міських робітників, що не могли заплатити за навчання, залишила школу.

Навчальний план у школах не був уніфікованим для всієї України. Він затверджувався губернськими відділами народної освіти, і кожна губернія мала свій зразок плану. До того ж він не був обов'язковим для шкіл, й учителі не завжди його дотримувалися. З 1923 р. школи Харківщини перейшли на комплексні програми, в яких не було окремих навчальних предметів, а знання подавалися в комплексній системі. Окремо створювалися програми для сільської та міської шкіл (відповідно у напрямку «агрономізація» чи «індустріаліація»). Експерименти торкнулися й системи оцінювання знань. Так, було відкинуто п'ятибальну систему і введено лише дві оцінки: «встигає» та «не встигає». Лише у 1927 р. прийняли дещо кращу норму: «встигає», «обіймає середнє місце» та «не встигає».

Період пошуку нових освітніх форм, певної децентралізації освітнього життя в країні завершується наприкінці 1920 - на початку 1930 року. У 1932 р. в Україні була встановлена єдина для всієї країни структура загальноосвітньої трудової школи: початкова (І-ІХ/ класи), неповна середня (І-VІІ) і середня (І-Х класи). Був уніфікований шкільний навчально-виховний процес (вводився єдиний день початку та закінчення навчального року, тривалість уроку, порядок прийому учнів до школи, іспитів, п'ятибальна система оцінки знань).

На середину 1930-х навчальний процес у школі було остаточно упорядковано, для всієї Радянської держави було встановлено єдину структуру загальноосвітньої школи з10-річним терміном навчання у відповідності з постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б)«Про структуру початкової та середньої школи в СРСР» від 15 травня 1934 року.

Слід зазначити, що в 20-30ті роки звичайним явищем була наявність пришколі саду та городу, столярних, сліосарних, гончарних та інших майстерень. Продукція, яка вироблялася тут, продавалася населенню або споживалася самими учнями.