Сторінка
2

Розвиток освіти і шкільництва на Слобожанщині у другій половині XIX ст.-на початку XX ст

На Слобожанщині на початку ХХ століття існувала система освіти усіх трьох рівнів: вищого, середнього й нижчого, між якими був тісний зв'язок. За досліджуваний період сталися разючі зміни в системі народної освіти міста, що привело до значного збільшення кількості навчальних закладів. Так, у 1917 р. в Харкові діяло вже 8 вищих навчальних закладів, 14 чоловічих і понад 20 жіночих гімназій, З реальних училища, одно комерційне училище, семінарія, художнє, музичне училища, жіноче єпархіальне училище, інститут шляхетних дівчат, 35 міських початкових училищ, 20 приходських шкіл, недільнішколи, художньо-естетичні студії, різноманітні курси. Напередодні Першої світової війни письменність населення Харкова зросла до 66,6%.

Елементарні початкові школи, в яких навчалися діти з найбідніших прошарків, відкривалися міським самоврядуванням, різними міністерствами й відомствами, в тім числі військовим та духовним, різними установами, громадськими організаціями, приватними особами. Проте в адміністративно-навчальному плані керували цими навчальними закладами лише Центральні органи управління: Міністерство народної освіти, Святійший Синод, військове та інші відомства. Термін навчання в елементарних початкових училищах становив три роки.

Наприкінці ХІХ - На початку ХХ століття відбуваються досить помітні якісні зміни в роботі елементарних початкових училищ. Цьому сприяли поширення нових наукових дидактичних методів, популяризація кращого досвіду роботи вчителів через педагогічну літературу та періодичну пресу, підвищення їх кваліфікації на педагогічних з'їздах, курсах, які все частіше організовувало Харківське міське громадське управління з народної освіти за сприяння передової громадськості Харкова. У 1913/ 1914 навчальному році міське управління розробило програму, виконання якої сприяло б покращенню «умов викладання в підвідомчих початкових училищах». Для цього передбачалося зменшити кількісний склад учнів у кожному класі, збільшити асигнування на відкриття музеїв наочних посібників та приладь, учнівських та вчительських бібліотек, розпочати створення Центрального музею наочних посібників і центральної педагогічної бібліотеки при міському відділі народної освіти, створити шкільний кінеесатограф, запрозалити у школах обов'язкові дешеві гарячі сніданки для учнів. На початку цього ж навчального року вперше в історії початкової освіти Харкова до школи прийняли усіх дітей, що бажали вчитися, проживали в межах міста і досягли віку не менше 8 і не більше 12 років.

До 1913 р. в Харкові було відкрито ще чотири «16-комплектні училища»: Миколаївське, Заїківське, Батуринське та на Павловій дачі. Проте вже в 1913 - 1914 навчальному році міське управління з народної освіти змогло тільки збільшити кількість класів у вже існуючих училищах, а з початком Першої світової війни відкриття нових початкових навчальних закладів узагалі припинилося, хоча кількість учнів продовжувала зростати.

Великий внесок у розвиток початкової освіти міста зробила громадська організація - Харківське товариство поширення в народі грамотності, яке ще в другій половині ХІХ століття, спостерігаючи невтішний стан шкільної освіти, відкрило три міські щоденні початкові школи: Москалівську імені Ф. С. Карпова, російсько-єврейську імені М. М. Бекетова, Ново-Павлівську імені В. М. Гаршина. Ці школи стали першими початковимн навчальними закладами у місті, створеними на громадських засадах.

Необхідність започаткування в Харкові недільних шкіл зумовлювалася низьким рівнем грамотності серед дорослого населення. Відомою в усій Росії і навіть за її межами і дійсно зразковою залишалася на той час Харківська жіноча Недільна школа, організатором, натхненним керівником і вчителькою якої більше п'ятдесяти років була Х. Д. Алчевська - прогресивна діячка в галузі народної освіти. Цей навчальний заклад був своєрідним методичним центром, акумулятором передових педагогічних ідей і прогресивного практичного досвіду. Крім школи Алчевської, в цей час у місті діяли недільні школи Харківського товариства грамотності, які воно відкривало при своїх щоденних навчальних закладах: чоловіча при російсько-еврейській (2-й) школі, жіноча при жіночій ремісничій школі, чоловіча й жіноча на Ново-Павлівці.

Разом з тим, представники прогресивної інтелігенції на початку ХХ століття створюють нові форми освітньої роботи серед народу: народні університети та робітничі освітні курси. У 1901 р. за ініціативою професорів Харківського технологічного інституту, викладачів гімназій і місцевих робітників були відкриті Харківські курси для робітників, на яких дорослі люди у вечірні години отримували елементарні знання з різних галузей.

Продовжити навчання після здобуття елементарної освіти можна було в нижчих навчальних закладах вищого типу, які за вартістю навчання були найбільш доступними для бідноти. Одним із найстаріших училищ вищого типу в Харкові залишалося колишнє повітове училище. Пізніше цей навчальний заклад став називатися Вищим початковим училищем. Кількість початкових навчальних закладів вищого типу не відповідала потребам міста, а тому відкривалися приватні навчальні заклади, завдання яких полягало у підготовці дітей до вступу в середні школи. Проте відвідувати приватні училища через високу плату за навчання могли дозволити собі тільки діти із заможних верств населення. Прикладом таких шкіл може бути прогімназія для дівчат пані Черняковської, у якій у перші роки ХХ століття щорічно навчалося більше трьохсот учениць.

В Україні, як і по всій Росії, навчальні заклади з основами професійних знань з'явилися ще в середині ХІХ століття, проте вони довгий час не набували масовості через значні витрати на їх утримання. Тому тільки з часом, коли капіталістичне виробництво утвердилося остаточно, виникла нагальна потреба в працівниках нижчої та середньої ланки з певними професійними навичками. Нижчі професійні спеціальні навчальні заклади, крім елементарної освіти, давали дітям з бідних родин ще й знання з ремісничої чи технічної спеціальності, що дозволяло їм після закінчення навчання одразу йти працювати.

Позитивне значення подібної освіти для дітей з міських низів Харкова одними з перших зрозуміли діячі Харківського товариства грамотності, які в 70-90-х роках ХІХ століття створили дві міські ремісничі школи - Харківську жіночу і Харківську малювально-декоративну імені М. Й. Бородаєвського для хлопчиків, яка з 1908 р. стала школою змішаного складу, тобто для представників обох статей. У загальноосвітньому плані її це були школи нижчого типу - трикласні (школа імені М. Й. Бородаєвського з 1908 р. стала чотирикласною), у яких викладання велося за програмами Міністерства народної освіти для початкових училищ, а навчальний процес контролювався інспекцією та дирекцією народних училищ. У ремісничих відділеннях цих шкіл дівчаток навчали крою та шиттю, а хлопчиків - декоративно-альфрейному мистецтву.

Серед харківських початкових професійних училищ вищого типу вирізнялася технічна залізнична школа, відкрита в 1870 р. на кошти Курсько-Харківсько-Азовської залізниці для підготовки другорядних техніків залізничної служби.