Сторінка
2

Нетрадиційні уроки з біології

При цьому в учня, навіть найслабшого, почуття відповідальності за власний рівень знань. Бажання не підвести свою групу підштовхує учня підвищувати рівень знань, тренувати навички та уміння, допомагає розкрити йому свої здібності.

Як народжується нестандартний урок? З чого і Завдяки чому? По-перше, з нестандартної педагогічної теорії. По-друге, із вдумливого самоаналіз) діяльності вчителя. А ще — із психологічного передбачення перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці. А найголовніше — з відсутності штампів у педагогічній технології.

Складний час, складні стосунки . Нібито й вільніше стало, і немає єдиної, уніфікованої освіти, і минули ті часи, коли від заданого зверху змісту не можна було вчителям відхилитися ані на крок. Чи думали ми, що нині в Україні діятиме майже 30 навчальних програм початкової школи? Та варіантність навчальних програм у сучасних загальноосвітніх школах не гарантує міжнародно визнаного характеру й рівня розвитку учнів певного віку. Шлях до мети — в пробудженні прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу — і дорослого, і дитини—до спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності за спільну справу, що починається з відповідальності за себе, за свої дії, своє життя. Пошук співробітництва., співдружності, пройнятий гуманістичними взаємовідносинами, — основи побудови нестандартного уроку .

З приходом дитини до школи розпочинається новий етап у розвитку різних форм зі спілкування. Учень 1 класу потрапляє в атмосферу уміння, тоді як дошкільником цілий день проводив у грі. І спілкування дітей поступово набуває якісно нового змісту, бо для цього виникають нові умови: з'являється необхідність засвоювати нові поняття з різних навчальних дисциплін, опановувати нову інформацію, робити спроби застосовувати її під час вироблення нових дій та навичок.

Дидактична взаємодія на уроці уявляється в цьому контексті як співпраця в підсистемах: "особистість учителя — клас", "особистість учителя — особистість учня", "особистість учня — особистість учня", "особистість учня — клас".

Б усіх цих підсистемах постійно і незмінно присутня друга: весь час відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Саме її і можна вважати провідним педагогічним механізмом діалогу, який відбувається на уроці. Зміст і структура діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягнення мети, характер реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в наукових працях І.Лернера, М.Скаткіна, В.Онищука, В.Бондаря. Виходячи з того, що елементарною моделлю дидактичної взаємодії на уроці є метод навчання, ці вчені своєрідно підходять до класифікації методів навчання. Як відомо, сьогодні налічується шість таких підходів: за метою навчання, за характером дидактичної взаємодії, за етапами засвоєння знань, умінь і навичок на уроці, за ланками засвоєння знань і множинний підхід.

Ми беремо за основу тримірний підхід до класифікації методів навчання В.Бондаря. У ньому особливо приваблює можливість комбінувати методи навчання практично необмежено. Розглядаючи реалізацію певного методу чи групи методів на уроці як факт дидактичної взаємодії в зазначених вище підсистемах, помічаємо, що поза увагою багатьох дослідників (навіть І.Лернера і Н.Тализіної)проходить характер взаємодії мотиваційних сфер учителя й учня.

Хоча Н.Тализіна й зазначає, наприклад, що вчитель, розпочинаючи вивчення будь-якої теми, має бути впевнений, що учні володіють необхідними пізнавальними засобами (мабуть, у тому числі й мотивами), але ж сама собі суперечить, стверджуючи, що керування узагальненням пізнавальних дій і тих знань, що до них входять, має здійснюватися через побудову діяльності дітей, шляхом контролю за змістом їхньої орієнтовної діяльності. Мається на увазі, звичайно, й мотивація, але тут вона відіграє вже роль однобічного впливу — враховується лише мотивація учнів. Мотивація ж учителя функціонує на рівні "впевненості" чи "невпевненості" у можливості актуалізації диспозицій учня, тобто його потреб, інтересів, нахилів, здібностей. А цього, гадаємо, недостатньо. Адже на уроці взаємодіють не тільки характери (і цього, здавалося б, досить для висвітлення механізму дидактичної взаємодії), а й досвід, набуток учня й учителя, потребово-мотиваційні сфери обох учасників дидактичного процесу.

І.Лернер у своїй рівневій класифікації змісту освіти як категорії людського досвіду виділяє в окремий рівень емоційно-ціннісні стосунки. Численні експериментальні дослідження психолого-дидактичного напряму свідчать, що це не так рівень, як властивість всього процесу навчання як діалогу. Свідомо чи підсвідомо, мотиви вчителя й учнів, зустрічаючись, "живуть" спільним життям. Діалог тут, власне, і полягає о тому, що відбувається обмін не лише словами (запитання — відповіді), а й почуттями, потребами, оцінками.

В.Матюхіна показала, що мотиваційна сфера учнів є вельми складною системою й характеризується за змістом і станом. За першим критерієм вона дотримується встановленого підходу, поділяючи мотиви навчання на навчально-пізнавальні та широкі соціальні, які, у свою чергу, розгалужуються. А за другим критерієм ця авторка спирається переважно на стан мотиваційної сфери молодшого школяра, що характеризується усвідомленістю та дієвістю мотивів навчання, не враховуючи таких аспектів, як їхня ефективність, емоційна ситуативність та усвідомлення учнем себе як суб'єкта навчання, відчуття образу "Я".

І от саме за таких умов, які авторка пропустила в своєму аналізі, виникає, на наш погляд, один із гірших варіантів спілкування — учитель над дітьми (авторитарний стиль). Опишемо його в світлі нашої основної ідеї.

Як не прикро, але саме цей стиль поширений у педагогічній практиці. Багатьма батьками, а подекуди й колегами, він сприймається як єдино правильний, "серйозний" стиль, за якого виключається "загравання" з учнями. За авторитарного стилю роботи вчитель — панівна фігура, недосяжна, а іноді навіть страхітлива. Він вказує — вони виконують його накази. При ньому учні сильні, багато знають, вміють, без нього — дещо пам'ятають, але нічого не вміють. Ініціатива їхня скута, самостійність зведена до мінімуму. Вчитись і щось робити їм нецікаво. За такого навчання дуже низька якість і глибина засвоюваних знань, бо нові знання учень мовчки сприймає з пояснень учителя. Відпадає потреба думати, а наслідком цього є невміння пояснити свою думку, грамотно дати зв'язну відповідь на запитання. Адже мовчання учня біля дошки — це мовчання його думки!

Іноді учень хоче зрозуміти, розібратися в матеріалі, який пояснює вчитель, але боїться перепитати його про незрозуміле, порадитися з ним, бо ділове спілкування на уроці фактично забороняється. Форма такого спілкування, його зміст в учителя авторитарного стилю має тільки контрольно-оцінний характер. Ділове спілкування, якщо його можна так назвати, за таких умов навчання існує під час взаємоперевірки виконання завдань. До того ж, цей прийом застосовується таким учителем як штучна інновація, данина часові чи моді. "Санкціоноване" спілкування тільки зовні нагадує співробітництво. Привнесена в авторитарний стиль як інородне тіло, така взаємоперевірка, по суті, ним і залишається, не даючи продуктивного наслідку. Це просто інсценівка взаємодії, бо тут не створюються умови для обміну мотивами дій, доказами.