Сторінка
4
Проблему середовищного виховання в рамках концепції соціальної детермінованості виховання активно розробляв С. Шацький. Він вважав, що без урахування і використання виховного потенціалу соціального середовища педагогічний колектив не зможе якісно вирішувати завдання виховання. «Життя, середовище виховують, – зазначав С. Шацький, – але зазвичай ми тільки констатуємо це як факт, не роблячи з нього ніяких серйозних висновків».
Ідея виховання середовищем знайшла практичне втілення у вітчизняній педагогіці середовища (А. Калашников, Н. Крупєніна, В. Шульгін) і в практиці соціального виховання. «Нам треба активно втручатися в педагогіку середовища – вивчаючи будувати її і будуючи вивчати», – підкреслювали вони. Деякі представники педагогіки ототожнювали саме середовище з вихованням в ньому і перетворювали його в центральне поняття. «Виховує не сам вихователь, а середовище», – писав А. Макаренко. Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи з ними добрі стосунки, батьки вводять дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей. Він вважав, що педагогічно доцільно організоване життєве середовище дитини – найбільш продуктивний метод її виховання.
Середовище розглядалося не тільки в якості «головного важеля виховання» у великому педагогічному процесі (В. Шульгін), але і як умова вивчення і формування особистості. «Педагогіка середовища» мала у своєму розпорядженні і експериментальні бази, науково-дослідницькі інститути, ставила своїм завданням визначити показники і вимірювальні одиниці середовища. В. Шульгін досліджував найважливішу проблему – цілісний розгляд взаємин школи і середовища в їх органічній єдності. Для цього в очолюваному ним Інституті був розроблений продуктивний і оригінальний інструментарій вивчення соціальних установок і умов, що впливають на формування особистості, її ціннісних орієнтацій. Під керівництвом В. Шульгіна були вперше проведені масові дослідження впливу соціального середовища на педагогічний процес. Проблеми середовища і виховання широко розроблялися у радянській педагогіці і в другій половині 1920-х – початку 1930-х рр. Пізніше, наприкінці 1930-х рр., з’явилася доповнена розділяюча формула «Середовище – спадковість – виховання» (Г. Костюк).
На початку ХХ ст. в зарубіжних країнах також проходив напружений пошук нових форм і методів навчання пов’язаних із середовищем. Польський педагог Я. Корчак спроектував творче освітнє середовище для розвитку гармонійної й активної особистості. Він організував процес індивідуального розвитку всіх прихованих можливостей дитини у груповому середовищі. Я. Корчак виділив типи середовища що виховують: догматичне, ідейне, середовище безтурботного споживання, освітнє середовище кар’єри.
Помітний вплив на педагогіку середовища здійснила така філософська течія, як прагматизм. Представник цього напрямку американський дослідник Дж. Дьюї розглядав проблему вільного виховання людини в освітньому середовищі. Він досліджував вплив навколишнього, соціального, освітнього середовищ на розвиток особистості, зводив діяльність педагога до створення сприятливих умов для повного прояву індивідуальності дитини.
Розвитку теорії середовища сприяли системні дослідження 70-90-х рр. XX століття. Разом з посиленням педагогічного значення категорії «взаємодії» стала проглядатися залежність впливу середовища від способу життя спільноти. Поступово накопичувалися знання про конкретні складові середовища: предметно-просторові, природні, естетичні, архітектурні, позашкільні, мікрорайонні та інші.
На рубежі ХХ-ХХІ ст. проблема впливу середовища на розвиток особистості знову актуалізувалася, що було пов’язано з гуманізацією освіти, звернення до особистісно-орієнтованого підходу: робилися спроби відродити середовищний підхід вітчизняних та зарубіжних шкіл минулого. На сучасному етапі концептуальним осмисленням середовища, розробкою підходів, принципів, основних характеристик середовища займаються Ю. Мануйлов, В. Ясвін. Ю. Песоцький, Н. Коваленко та інші. Так, Ю. Мануйлов підкреслює зростаюче значення середовища у розвитку особистості, його тісна взаємодія з виховною системою. Середовище він визначає як те, серед чого перебуває суб’єкт, за допомогою чого формується його образ життя, що опосередковує його розвиток, і типізує особистість. Середовищний підхід він трактує як ставлення людини до середовища і середовища до людини.
Середовищний підхід орієнтує виховний процес на створення системи необхідних умов, серед яких постає культивування моральних цінностей у певному просторі статичної одиниці (творча студія, гуртки, клуби та ін.), або у динамічній одиниці – стихії. Вивчення й проектування стихій (сила, що програмує поведінку – соціальний рух, інформаційний потік, суспільний настрій, мислєнневі програми, стереотипи мислення тощо), моделювання культурних ніш (локальні ділянки середовища) представлено в роботі Н. Коваленко. На різних етапах життя особистість набуває досвіду батьків, різних людей, вбирає в себе їхні уявні програми, стереотипи мислення, емоційні реакції, що дають змогу, на думку Н. Коваленко, вибудовувати моральні уявлення. На інших етапах на цьому ґрунті набувають розвитку уявні програми вчителів, друзів, коханих людей. Таким чином, стереотипи й базові переконання щодо поведінки особистості, згідно з орієнтацією на середовищний підхід, мають бути залежними від ідей, норовів, ідеалів середовища.
Проблемою проектування середовища, що робить вплив на культурний розвиток і формування культурної ідентифікації особистості, займаються Н. Крилова, М. Князєва, А. Іванов та інші. При культурологічному підході розглядається процес входження людини в культуру. Розробки даних дослідників пов’язані з вивченням середовища як широкого соціокультурного простору, в якому відбувається становлення і розвиток особистості. Поняття «соціокультурне середовище», «культурне середовище», що характеризують форму умов, що забезпечує успішність розвитку особистості, визначають область науки, яка отримала назву культурологія освіти. Н. Крилова визначає її як новий науковий напрям, що формується на стику філософії освіти, культурології та педагогіки, що пояснювало весь комплекс культурних проблем освіти на єдиних підставах педагогічної та культурної антропології.
Опрацювавши велику кількість наукових джерел, ми бачимо, що питання про освітнє середовище, те що оточує людину, формує її погляди, основні принципи та цінності життя, відігравало важливу роль ще в давні часи. Кожна освічена людина розуміла це і акцентувала на цьому увагу. З розвитком людства, новими історичними подіями та науковим прогресом, важливість питання освітнього середовища збільшилась настільки, що стала окремою галуззю вивчення у світовій педагогіці.
Необхідно відзначити, що, незважаючи на підвищений інтерес до середовищного підходу в історії педагогічної думки, на сучасному етапі існує ряд
проблем, які вимагають роздумів і уточнень. Наприклад, на сьогоднішній день до кінця не сформувався понятійний апарат середовищного підходу, немає єдиної позиції щодо визначення структури середовища, його функцій, проектування та експертизи, недостатньо розроблена проблема управління розвитком особистості в середовищі.