Сторінка
7

Історія досліджень процесу формування освітнього середовища навчального закладу

Освітній простір, який є середовищем, освоєним людиною і пристосованим для вирішення педагогічних завдань, виникає не сам по собі, а формується в результаті спеціально організованої специфічної людської діяльності. І. Шендрик підкреслює, що слід розрізняти поняття «середовище» і «простір», розглядаючи середовище як даність, яка не є результатом конкретної діяльності конкретної людини, а простір – як результат освоєння суб'єктом цієї даності. Простір може бути проінтерпретований об’єктна як сукупність зовнішніх об’єктів, суб’єктно як представленість почуттів і думок суб'єкта і діяльнісно як єдність об’єкта і суб’єкта в діяльності, що призводить до розуміння простору як єдності речей і їх смислів.

Вихідну структуру просторового мислення людини утворює матриця просторовості, що базується на чотирьох елементарних поняттях – «територія», «район», «місце» і «простір». Логічно описати світ можна за допомогою понять «територія» і «район», а осмислити і зрозуміти його можна за допомогою понять «місце» і «простір». Територія відповідає цілому, район – частині; простір відповідає загальному, місце – частковому. Поняття «освітнє середовище» і «оточення» являють собою те, з чим безпосередньо чи опосередковано стикається учень.

Людина створює свій простір не просто як певне місце, куди можна розмістити будь-що, а як зрозумілу їй, наповнену смислами емпірико-раціональну реальність, в якій конкретні об'єкти для неї знаходять сенс, і частиною якої вона сама є.

І. Шендрик вважає, що освіта як єдність процесу і результату руху суб’єкта до прообразу, що міститься в культурі, можна розглядати як освоєння ним освітнього середовища і розширення тим самим освітнього простору, яке можна описати сукупністю чотирьох понять: «освітнє середовище», «положення», «місце» і «простір». Освітня середовище являє собою сукупність прообразів, які необхідні культурі для його здійснення і розвитку. Уявлення про положення пов’язано з конкретним культурним оточенням утвореного суб’єкта. Уявлення про місце допомагає виявити сенс, який знаходить культурне оточення для суб’єкта. Сукупність смислів створює простір потенційної життєдіяльності суб’єкта.

Середовище містить у собі можливості для створення умов, що сприяють розвитку людини, тобто володіє освітнім потенціалом. І. Шендрик визначає освітнє середовище як сукупність факторів, компонентів і параметрів, що плануються на рівні системи інститутів освіти. Середовище задає межі існування суб’єкта. Культурне середовище, в якому знаходиться після народження людина, несе в собі певні способи взаємодії з оточуючою її дійсністю і самою собою. Освіта цілеспрямовано впливає на становище людини в культурному середовищі. Вона впливає на утворене і на оточуюче її середовище. освітній середовище навчальний виховний

Освітнє середовище постає як система культурних фактів, яка винаходиться людиною. Ця система включає в себе як предмети її оточення, так і загальнолюдські способи задоволення людських потреб, що містяться в них. Домінуючі способи взаємодії людини з дійсністю, що складають освітнє середовище, можна описати за допомогою світоглядних універсалій. Вплив освітнього середовища на людину, підкреслює І. Шендрик, здійснюється безпосередньо через його освітнє оточення, в якому необхідно виділити, перш за все, зміст і практику освіти. Адекватність освітнього оточення освітнього середовища є визначальним чинником популярності освіти у суспільстві. Освітній процес постає як процес осмислення значення культурних фактів освітнього середовища і перетворення його тим самим на освітній простір. Освіта є не що інше, як процес і результат освоєння і будування суб'єктом культурно прийнятних способів вирішення проблем існування в певному середовищі, соціумі, тобто свого існування як особистості.

І. Шендрик розглядає освітній простір як результат проектування освіти, що виникає в ході діяльного освоєння суб'єктом культурних фактів, які презентують єдність світу в його зв'язку з самою людиною. Педагогічне проектування є культурно-історична діяльність людини по проектуванню освіти. Освіта, розуміється як процес, що являє собою рух суб’єкта в освітньому середовищі, де він освоює накопичені в різній формі культурні факти, наповнюючи їх значенням для себе, тобто осмислюючи. Процес виховання, будучи спрямований на забезпечення майбутньої життєдіяльності індивіда як особистості, припускає, що культурний досвід минулого буде трансформований таким чином, щоб у людини сформувалися здібності і готовність для будівництва своєї майбутньої особистості.

Проектування освітнього простору суб’єкта є, на думку І. Шендрика, проектуванням процесу освоєння суб'єктом освітнього середовища (культури). Взаємодія з освітнім середовищем, повинна мати діалогічний характер, що є передумовою події суб'єкта і культурного факту, що входить в освітнє середовище. При проектуванні освітнього простору необхідно враховувати, що найбільш значущий для людини шлях самореалізації полягає у взаємодії з навколишнім світом. Причому ця взаємодія має базуватися на потребах і можливостях самої особистості, її власних ініціативах, забезпечуючи людині максимальну свободу і найбільшу віддачу. Характер освітньої взаємодії як узгодженої дії вихователя і вихованця задається особливою дією з боку педагога, мета якого – вплинути на діяльність учня з освоєння навколишнього середовища, тобто на його саморозвиток.

І. Шендрик робить висновок про те, що взаємодія вихователя і вихованця є ключовою умовою проектування освітнього простору суб’єкта. Сама можливість перетворення педагогічної дії в педагогічну взаємодію, перш за все, залежить від позиції наставника в освітньому процесі. Специфіка освітнього впливу вчителя на учня спочатку визначається тим, в якій ролі вихователь розглядає вихованця:

- в якості об’єкта педагогічного впливу, який має типологічні характеристики;

- в якості об’єкта, що має, крім типологічних особливостей, ще й індивідуальну своєрідність, несхожість з іншими, яку необхідно враховувати;

- в якості суб’єкта свого власного розвитку, здатного до самостійного і відповідального вибору.

У першому випадку вплив носить об’єктно-орієнтований характер, при якому вихованець розглядається як пасивний об’єкт впливу, продукт зовнішніх умов. У другому випадку вплив носить суб’єктно-орієнтований характер, при якому учень постає активним і виборчим по відношенню до зовнішнього світу. У третьому випадку вплив носить розвиваючий характер, при якому людина постає відкритою, постійно взаємодіючою з зовнішнім світом системою, кожний наступний стан якої визначається актом вільного вибору на основі співвіднесення суб’єктом себе, своїх особливостей і оточуючим його світом.

Підхід І. Шендрика до розуміння освітнього простору суб’єкта і способу його проектування заснований на концепції: не освітній простір повинен конструюватися на основі соціальних цінностей, а соціальна реальність повинна конструюватися на основі цінностей освіти, оскільки освіта є втіленням гуманності.

Сучасний інтерес до проблеми виховуючого і навчального середовища відображає прагнення гуманізувати освіту, будувати педагогічні відносини, спираючись не на безпосередній вплив на дітей, а на опосередкований вплив, через організацію простору розвитку дитини, максимально насичуючи його культурним змістом.