Сторінка
9

Значення методу моделювання в процесі слухання музики

Слухаючи невеликі твори, учні зображають засобами графічного малюнка їх інтонаційний розвиток. Виконані під час цієї роботи графічні малюнки свідчать про доступність для дітей молодшого шкільного віку графічного відображення музичного розвитку. «Переклад» музики, її емоційно-образного змісту засобами лінії дає змогу побачити в композиціях індивідуальні риси дітей, а також встановити творчу обстановку на заняттях.

Створюючи наочні лінії розвитку образів-емоцій, діти мають можливість встановити складніший взаємозв'язок між ними, що допоможе пояснити сутність твору, визначити його естетичну цінність.

Інший напрям діяльності спирається на використання інтегративного підходу, пов'язаного із природою музичного сприймання, у поєднанні звук – слово – колір (графічний обрис). Так, першокласникам пропонується до певного музичного твору знайти (вирізати, наклеїти і розмалювати) відповідне «сонечко настрою» (Додаток А). Кількість «сонечок» поступово збільшується: у другому класі їх стає вже сім, у третьому і четвертому – вісім. До «сонечок настрою» у посібниках-зошитах, починаючи із другого класу, додаються слова – «промінчики», які служать збагаченню лексичного запасу школярів, учать добирати вербальні характеристики настрою музичного образу. Так, від «спокійного сонечка» тягнуться промінці-визначення «дрімотний», «стриманий», «врівноважений», «просвітлений», від «казкового» – «загадковий», «таємничий», «дивовижний», «фантастичний».

Творчому самовиявленню учнів, глибокому проникненню у світ образів мистецтва сприяє робота над збагаченням фонду міжсенсорних асоціацій, зокрема шляхом створення школярами власних музично-художніх образів. Цей вид діяльності започатковується у першому класі. Так, першокласникам пропонується вибрати до певного музичного твору із ряду запропонованих малюнок, схожий за «емоційним знаком», знайти паралель: тональність (лад) у музиці – тон (колір) у малюнку, рух мелодії – обриси фігури. Поступово учні вчаться створювати власні музично-художні образи (малюнок чи «кольорову пляму») на основі розуміння певної спільності засобів виразності різних видів мистецтва («холодні – теплі» тони, «різкий – плавний» рух, різні контури і форми як еквіваленти тембру, темпу і динаміки в музиці), вияву полімодальності естетичного відчуття.

Третьокласникам і четвертокласникам пропонується укладати створені музично-художні образи в папку «Кольорові звуки», поступово привчаючи їх до самостійного пошуку і вибору відповідного «образотворчого еквівалента», репродукцій архітектурних споруд, зразків прикладного мистецтва як національної, так і світової культур.

Сформованість у школярів навички оцінювання є результатом взаємодії уміння розрізняти емоційні настрої твору та спостереження за його інтонаційно-логічним розвитком.

В оцінних судженнях школярів спостерігається посилення глибини та послідовності викладу думок про емоційно-образний зміст твору, який учні, що дуже важливо, переказують на основі власних почуттів і настроїв, викликаних музикою .

Таким чином, сприймання музики школярами значною мірою залежить від сформованості у них навичок розрізнення емоційних настроїв, спостереження за інтонаційно-логічним розвитком та оцінювання музичного твору. Послідовне і цілеспрямоване оволодіння умінням слухати створює умови для подальшого музичного розвитку учнів, осягнення ними емоційно-естетичного змісту музичних творів, розширює можливості пізнання музичного мистецтва.

Значення кольорових уявлень молодших школярів у процесі слухання музики

Деякі педагоги, працюючи з дітьми, використовують колір під час слухання та сприймання музики. Але педагогічний досвід у цій галузі ще недостатньо обґрунтовано, що породжує різні й навіть суперечливі судження. Згідно з одним із них кольорові асоціативні уявлення заважають учням сприймати музику. Інші вважають, що кольорові асоціативні уявлення, котрі виникають під час сприймання музики, є показником емоційності, фантазії і сприяють художньому розвитку дітей.

Зазначимо, що цю проблему розглядали різні науковці. Так, ще Арістотель зауважував про відповідність впливів, які справляють кольори й музичні звуки. Окремі вчені-фізики виводили алгоритми переведення музичних звуків у кольори, виходячи з того, що є сім основних звуків (в октаві) і сім кольорів веселки. Але такий механістичний підхід, на наш погляд, у педагогіці малоефективний.

Ученими встановлено, що за допомогою слухових аналізаторів людина засвоює лише 15 % інформації, за допомогою зорових – 25 %, а коли об'єднуються слуховий і зоровий аналізатори – 65 %. Доведено також зв'язок кольору з емоціями людини: негативний емоційний стан підвищує чутливість до фіолетового, синього; позитивний – до жовтого, червоного.

Відомо, що «кольоровий слух» мали Л. ван Бетховен, Р. Вагнер, Г. Берліоз, Ф.Ліст, М. Римський-Корсаков, О. Скрябін та інші композитори. У партитурі «Прометея» О. Скрябіна є рядок «Luce» (для запису кольорів), а М. Чурльоніс доповнював свої музичні твори оригінальними малюнками.

З метою з'ясування ролі кольорових асоціативних уявлень молодших школярів у процесі сприймання музики і методичних підходів щодо їх використання було проведено експериментальну роботу в 1-му і 3-му класах.

Підготовча бесіда показала, що під час слухання музики учні люблять мріяти, фантазувати, придумувати власні образи, сюжети. На запитання вчителя: «Як би ви хотіли передати свої музичні враження – розповіддю чи малюнком?» більшість дітей вибрала малюнок. Це свідчить про те, що кольорові засоби передачі образів для них доступніші, ніж словесні.

Щоб глибше підготовити школярів до використання кольорів у процесі сприймання музики, ми вдалися до ігрового методу. У грі «Герой добрий і злий» було запропоновано замалювати дві фігури, однакові за формою, але різні за виразом обличчя. У грі «Якого кольору царство?» діти вибирали колір для різних царств: добра, зла, страху, веселощів тощо. Сподобалася учням гра «Винайдемо новий колір», де вони не лише змішували різні кольори, щоб вийшов новий колір, а й давали йому назву.

Декілька разів проводили гру-тест «Настрій і колір» (діти вибирали колір відповідно до свого настрою). Спостереження показали, що вони взаємозв'язані: зміна настрою дитини відбивалася на виборі кольору.

Спочатку деякі школярі повторювали характеристики кольорів, що їх давали однокласники. Спостерігався такий стандарт: червоний – радість і веселощі; жовтий – світло і тепло; брунатний і чорний – страх, «погане», зло; синій – сумний; зелений – ніжний, «новий». Ми намагалися уникнути стереотипного підходу, пояснюючи дітям, що не обов'язково мислити однаково, цікаво знайти своє, власне бачення кольору.

Після підготовчого етапу експериментальної роботи на уроках в обох класах учні прослухали фортепіанну п'єсу О.Рєзцової «Сонечко танцює» і словесно охарактеризували її. Дітям було важко знайти відповідні визначення, найчастіше вони користувалися словами «весела» й «швидка».

Ми запропонували школярам намалювати свої враження так, щоб кольори співпадали з музикою. Першокласники активніше взялися за роботу, третьокласникам треба було дати додаткові пояснення. У малюнках дітей були певні образи. Утім, якщо першокласники зобразили сонце і хмари, дерева, квіти, звірят, то третьокласники – тільки сонце І хмари (троє учнів ще й веселку).