Сторінка
1

Регіональна фіскальна політика як складова фінансової політики держави

Важливою особливістю сучасної державної регіональної політики розвитку є її спрямування на активізацію ресурсного потенціалу регіонів з метою зміцнення їх конкурентоспроможності. Державна підтримка територіально-адміністративних одиниць слугуватиме не основним, а лише додатковим джерелом фінансування ресурсів, що залучаються на регіональному та місцевому рівнях. Відповідальність за регіональний розвиток зміщується на місцевий рівень, у той час як держава визначає механізми координації суспільного регіонального розвитку та законодавчо визначає засади його підтримки.

Ухвалення у 2001 році Концепції державної регіональної політики стало важливим етапом удосконалення державного регулювання розвитку регіонів та посилення регіоналізації управління згідно з положеннями Європейської Хартії про місцеве самоврядування, що була прийнята у 1985 р. у Страсбурзі. Відповідно до її положень метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного і збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня та якості життя населення, додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування [1].

Визначальним для розвитку державної регіональної політики у фінансовій сфері в Україні був 2001 рік, впродовж якого майже одночасно були прийняті Концепція державної регіональної політики та Бюджетний кодекс України. На відміну від уже існуючих нормативно-правових документів, в Концепції державної регіональної політики проголошені два важливих принципи:

1) підвищення фінансової самостійності регіонів у вирішенні питань соціально-економічного розвитку. Фінансові ресурси повинні стати ресурсами економічного зростання. Згідно з Концепцією одним з важливих завдань державної регіональної політики є забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку власних територій, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики розвитку. У цьому контексті значна увага акцентується також на важливій ролі системи оподаткування у механізмі фінансово-бюджетного забезпечення регіональних процесів;

2) підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в соціально-економічному розвитку регіонів, зокрема на рівні адміністративних районів, міст, селищ тощо. Цьому питанню присвячений цілий розділ (майже третина загального обсягу тексту Концепції).

Крім того, для вдосконалення міжбюджетних відносин на рівні села, селища, міст районного значення та адміністративних районів ухвалено Верховною Радою Закон України „Про врегулювання міжбюджетних відносин на рівні районів, територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань”. Прийняття даного закону дозволило уникнути численних порушень щодо забезпечення бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування, сприяло збалансованості бюджетів базового рівня за доходами та видатками, зробило систему надання фінансової допомоги органам місцевого самоврядування більш прозорою та системною за рахунок удосконалення механізмів розрахунку міжбюджетних трансфертів. Для врегулювання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між бюджетами базового рівня та вищих рівнів було затверджено Методику розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів. З 2004 року розширено перелік субвенцій соціально-інвестиційного спрямування, введено техногенні та інвестиційні субвенції, що підвищило фінансову спроможність територіальних громад та органів місцевого самоврядування.

Наголошені у зазначених вище нормативно-правових актах нові підходи до фінансово-бюджетного забезпечення регіональних процесів були офіційно закріплені у Бюджетному кодексі України, що свідчить про цілеспрямовану політику держави, спрямовану на створення сприятливих умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення та дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її мешканця незалежно від місця проживання, а також на поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування [1].

Згідно з прийнятою Концепцією та Бюджетним кодексом України основою регіонального розвитку повинна стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливостей фінансування заходів для їх реалізації, перш за все, за рахунок власних джерел формування місцевих бюджетів. Таким чином, у політиці регіонального розвитку важливу роль відіграє підвищення вимог до формування державної регіональної фінансової політики, яка перебуває на початковому етапі свого становлення та потребує перетворення у самостійний напрям політики регіонального розвитку. Про це зазначав В. Кравченко, який підкреслював, що різноманітні фінансові заходи у численних програмах розвитку регіонів відзначаються розмитістю цілей і завдань та відсутністю їх теоретичної єдності, що в цілому заважає виділенню регіональної фінансової політики в самостійний напрям державної регіональної політики [2, с. 286].

Перш ніж перейти до розгляду питань, пов’язаних із формуванням і розвитком регіональної фінансової політики, розглянемо сутність поняття державної фінансової політики, оскільки у фінансово-економічній літературі наявні різні тлумачення сутності даного поняття. Російський вчений В.К. Сенчагов дає таке її визначення: „фінансова політика держави як частина економічної політики держави – це сукупність законодавчих та нормативних актів бюджетно-податкових, грошово-кредитних, цінових та інших фінансових інструментів та заходів органів державної влади, які згідно із законодавством мають повноваження з формування та регулювання фінансових потоків у секторах економіки відповідно до стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики” [3, с. 13].

Українські вчені В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін визначають фінансову політику як комплекс дій і заходів держави в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансів [4, с. 30]. В. Шокун та Л. Пилипенко вважають, що фінансова політика – це складова економічної політики держави, сукупність її заходів щодо управління фінансами та їх використання для здійснення своїх функцій та завдань [5, с. 18].