Сторінка
2

Регіональна фіскальна політика як складова фінансової політики держави

Зазначені вище визначення правильні, однак тлумачення фінансової політики як комплексу заходів органів державної влади або зведення до сукупності законодавчих актів не досить повне і не досить коректне, оскільки при цьому акцентується увага не на зміст, а на важелі економічного розвитку. Крім того, у більшості визначень державну фінансову політику пов’язують з мобілізацією, розподілом та використанням фінансових ресурсів. Проте функція фінансів не обмежена лише цими сферами. До їх складу належить також обіг, розміщення, погашення, визначення ресурсів тощо [6, с. 15].

Фінансова політика держави здійснюється на різних ієрархічних рівнях. Значна частина вчених розглядає її стосовно держави в цілому або окремих підприємств. Це звужений підхід, який не відображає багатьох інших, досить важливих рівнів, у тому числі і регіонального, на що вказував В. Кравченко, який звертаючи увагу в своїх дослідженнях на необхідність розробки теоретичних засад державної регіональної фінансової політики зазначав, що „державна регіональна фінансова політика є інструментом усієї регіональної політики і потребує розробки та реалізації як самостійний інструмент впливу держави на соціально-економічний розвиток регіонів” [2, с. 285].

Основною метою регіональної фінансової політики є зближення рівнів соціально-економічного розвитку територіально-адміністративних одиниць, надання громадських послуг за єдиними соціальними стандартами по всій території країни, створення умов для раціонального використання природних та ресурсних можливостей регіонів, підвищення рівня розвитку та удосконалення механізмів надання фінансової допомоги депресивним регіонам, забезпечення фінансової стійкості та збалансованості місцевих бюджетів тощо.

За своєю суттю державна регіональна фінансова політика – це система заходів державних та місцевих органів влади, спрямованих на прийняття управлінських рішень щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у регіонах із урахуванням особливостей їх розвитку та з метою безперебійного фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування коштами для виконання власних і делегованих повноважень.

Відповідно до поставленої мети визначимо основні її завдання:

– забезпечення фінансової самостійності територіально-адміністративних одиниць;

– зміцнення місцевих бюджетів як інструменту соціально-економічного розвитку регіонів;

– розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування різних рівнів у сфері фінансів;

– удосконалення міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів з урахуванням їх регіонального розвитку;

– удосконалення порядку розподілу трансфертів на основі об’єктивних прозорих критеріїв між центром та регіонами;

– забезпечення збалансованості місцевих бюджетів за доходами та видатками;

– переведення на власну дохідну базу бюджетів місцевого самоврядування;

– створення стимулів для місцевих органів влади щодо нарощування власної дохідної бази;

– застосування системи цільових бюджетних трансфертів для соціальних потреб населення, прискореного розвитку пріоритетних галузей регіонів;

– запровадження та ефективне використання бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевих рівнях;

– перегляд системи надходжень та використання бюджетних коштів з метою ліквідації зустрічних потоків та прискорення надходження бюджетних коштів до їх розпорядників;

– налагодження партнерських стосунків між органами державної та місцевої влади, органами місцевого самоврядування у сфері надання управлінських, громадських та державних послуг;

– створення фондів регіонального розвитку з метою фінансового вирівнювання;

– удосконалення формульного підходу адміністративно-територіальних одиниць для розрахунку обсягів фінансової допомоги з урахуванням податкового потенціалу регіонів.

Державна регіональна фінансова політика – складне поліструктурне утворення, до складу якого входять різні складові.

У контексті регіонального розвитку з метою збалансованості місцевих бюджетів за доходами та видатками важливу роль відіграє фіскальна політика.

За допомогою фіскальної політики здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП, формування та використання бюджетних ресурсів, державне регулювання соціально-економічного розвитку територіально-адміністративних одиниць тощо. Необхідно зазначити, що у науковій літературі досить поширеним є ототожнення фіскальної та бюджетно-податкової політики. Так, група авторів на чолі з В. Федосовим вважають, що податкова і бюджетна політика – це два напрями фіскальної політики [4, с. 30]. Такої ж думки дотримуються автори праці [7], які зазначають, що фіскальна політика, по суті, охоплює бюджетну та податкову політику, до завдань якої відносять управління податковими доходами до державного та місцевого бюджетів, а також управління видатками для задоволення суспільно-необхідних потреб.

Необхідність дослідження бюджетної та податкової політики у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності дійсно є обґрунтованою і логічною. На такий взаємозв’язок у свій час вказували представники шведської школи К. Віксіль та С. Ліндаль. Підтверджуючи фіскальне призначення податків, вони стверджували, що саме податки є засобом фінансування державних видатків і тісно пов’язані із задоволенням соціально-економічних потреб як держави в цілому, так і її регіонів. Подібної думки дотримується І. Кулішер, який зазначав, що видатки – вихідна точка, завдання, яке потрібно виконувати, доходи – засоби „їх покриття”.

Особливо важливим є їх дослідження у взаємозв’язку та взаємозалежності із сучасним станом соціально-економічного розвитку регіонів. Відірвані від розв’язання завдань соціально-економічного розвитку та між собою бюджетна та податкова політика мають безсистемний, спонтанний характер.

На сьогодні з прийняттям ряду нормативно-правових актів з питань бюджетно-податкових відносин, у тому числі і Бюджетного кодексу України дещо покращилась ситуація у фінансовій сфері. Однак у податковому та бюджетному законодавстві все ще залишаються вузькі місця, які призводять до значного скорочення джерел доходів місцевих бюджетів, відсутності зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні податкової бази та мобілізації фінансових ресурсів регіонів.

Сьогодні склалася непроста ситуація у сфері наповнення місцевих бюджетів податками і зборами, які є основним джерелом доходів. Відповідно до Бюджетного кодексу України чітко визначено перелік надходжень коштів до місцевих бюджетів, що дозволило органам місцевої влади розробити перспективні плани бюджетної та податкової політики, визначити стратегічні цілі соціально-економічного розвитку регіонів, поліпшити рівень забезпечення населення.