Сторінка
7

Технологія використання підручників на уроках у початковій школі

організація засвоєння навчального матеріалу підручника;

формування уміння працювати з книжкою.

Організація засвоєння навчального матеріалу — це так звані «зовнішні компоненти» роботи з підручником як методу навчання, тобто ті, які реалізує вчитель.

„Внутрішнім компонентом” зазначеного методу виступає уміння школярів працювати з підручником, застосовуючи яке, „учень не лише справляється з поточними завданнями учіння, але й організовує свою пізнавальну діяльність”, вчиться вчитися; іншою термінологією їх називають „надпредметними уміннями”. Засвоєння «внутрішніх компонентів» методу навчання самою дитиною передбачає перетворення заданих учителем прийомів, включення в них нових елементів чи, навпаки, скорочення, спрощення; насамкінець — відкриття учнем нових, своїх способів. Далеко не всім дітям вдається відшукати свої способи навчальної діяльності, тому „внутрішні компоненти” методу навчання передбачаються і цілеспрямовано передаються учневі вчителем.

Уміння працювати з підручником комплексне, яке включає в себе як спеціальні дидактичні уміння (працювати з текстом, з позатекетовими компонентами, користуватись апаратом орієнтування), так і загальнонавчальні (міжпредметні) (аналізувати, порівнювати, узагальнювати, контролювати роботу тощо), тому вважаємо його інтегрованим. Сформованість даного уміння забезпечує здатність школяра користуватися кожним із виділених компонентів підручника, а також книжкою в цілому.

Таким чином, робота з підручником є одним із словесних методів, який навчання пов’язаний із оволодінням новими знаннями, уміннями і навичками. У ньому чітко простежуються два аспекти – організація засвоєння навчального матеріалу („зовнішні компоненти методу”) та формування вміння працювати з навчальною книгою (його „внутрішні компоненти”).

Особливості побудови підручника для початкової школи

Аналіз історичних аспектів теорії підручника немислимий без розкриття сутності основного поняття — „підручник”. Аналіз спеціальної літератури дає змогу простежити положення про двоєдину сутність підручника, що виступає концептуальною основою теорії шкільного підручника. Виходячи з цього, підручник повинен відображати завдання, зміст навчання (як виразник змісту освіти), а також методи, прийоми, організаційні форми навчання (як засіб забезпечення його засвоєння). Безперечно, що таке трактування сутності підручника є результатом розуміння його місця й ролі в навчальному процесі у різні історичні періоди розвитку школи.

Системне обґрунтування проблем розробки, впровадження і методично адекватного використання шкільного підручника здійснюється у синтетичній галузі знань, що охоплюється терміном «теорія шкільного підручника».

На думку ДД.Зуєва, теорія підручника - це «система глибокого наукового обґрунтування головних його параметрів, яка покликана вивчати закономірності створення навчальної літератури, допомагати її розвитку» [Виділяючи сферу застосування теорії підручника, автор підкреслює, що об'єктом її дослідження виступає не лише змістова сторона предмета, а й закономірності конструювання матеріальної основи підручника — власне книги. Завдання теорії підручника вчені вбачають у тому, щоб, «будучи прогностичною, вона надала підручнику випереджаючого шкільну дійсність характеру». Проте на сучасному етапі, як переконує Я.П. Кодлюк, можна стверджувати про відсутність цілісних досліджень історії розвитку теорії підручника і самих підручників.

Спроба створити цілісну дидактичну теорію підручника належить В.П. Безпалькові. Він розглядає підручник як засіб, за допомогою якого моделюються основні властивості педагогічної системи, а потім, відповідно до моделі, організовується навчальний процес.

Найважливішими аспектами теорії шкільного підручника вчені вважають дидактичні, психологічні, гігієнічні й книгознавчі вимоги до його створення; принципи і критерії відбору наукових знань; вимоги до структури підручника, ілюстративного матеріалу, апаратів орієнтування й організації засвоєння знань; комп'ютерну його підтримку; реалізацію освітнього, розвивального і виховного потенціалу підручника.

Проблема розробки й використання підручників та інших навчальних книг пройшла довгий історичний шлях. В античному світі підручники були рукописними і призначалися для еліти суспільства. Коли з'явився друк, підручники стали доступнішими. Першим друкованим підручником у нашій країні була азбука Івана Федорова, видана у Львові

1574 р. У 1596 р. вийшла граматика Лаврентія Зизанія. Граматика Мелетія Смотрицького (1619) була шкільним підручником понад 130 років.

З половини ХІХ ст. з'явилися перші підручники арифметики. Так, у 1703 р. вийшов підручник Л. Магницького «Арифметика, сиречь наука числительная», який до середини XIX ст. слугував основним підручником для школярів. Яскравий слід в історії створення підручників для початкової школи лишили підручники Я.А. Коменського «Відчинені двері мов» і К.Д. Ушинського „Рідне слово” та „Дитячий світ».

Основоположником теорії навчальної книги вважають чеського педагога Я.А. Коменського. Він сформулював ряд важливих положень щодо підготовки, оформлення та використання підручника. Чимало вимог до підручника, розроблених педагогом, є актуальними і в наш час. Особливу увагу вчений акцентував на вимозі будувати підручники у формі діалогу.

Серед організаційних моментів використання книги у навчальному процесі він виділяв такі:

доречно пропонувати учням лише ту навчальну літературу, яка призначена для занять у даному класі, оскільки «чим менше сторонні книги будуть відволікати увагу, тим більше будуть захоплювати спеціально призначені»;

важливо, щоб книги, які потрібні для конкретного класу, були в наявності у необхідній кількості;

книги мають бути одного і того ж видання, «щоб у них збігалися не лише сторінки і рядки», а й усе інше.

Ян Амос Коменський створив перший ілюстрований підручник для найменших учнів «Видимий світ у малюнках» (1658), у якому практично втілив принцип наочного навчання.

Найвидатнішим теоретиком навчальної книги другої половини ХІХ століття вважають відомого педагога, автора підручників для початкової школи К.Д. Ушинського. Підручник він розглядав уже як засіб для самостійної роботи учнів, що було значним кроком уперед у розумінні значення навчальної книги в організації процесу навчання, і пред'являв до нього відповідні вимоги: матеріал підручника — це вступ до «серйозної науки”, тому має бути таким, щоб після його опрацювання в дитини виникло бажання більше знати; важливо «начинити» книгу питаннями, які спонукають маленького читача «бесідувати» з нею, та ін. Неабиякого значення відомий педагог надавав відбору навчального матеріалу в підручники, способу пред'явлення знань і застерігав від перевантаження книжок другорядним матеріалом.

К.Д. Ушинський теоретично обґрунтував загальний спосіб викладу навчального матеріалу в підручниках: спостереження за відповідними предметами чи явищами, що скеровується запитаннями, на які учні повинні відповісти; ознайомлення з правилами, визначеннями; виконання вправ на закріплення одержаних знань. Таким чином, функцію керівництва пізнавальною діяльністю школярів має виконувати сам підручник.