Сторінка
2

Риторика української мови в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах

Орієнтація на особистість учня означає, насамперед, зміну стилю педагогічного спілкування – від авторитарного до демократичного і гуманного, заохочення самостійності, формування здатності до індивідуального інтелектуального зусилля, готовності до свободи вибору.

Таким чином, орієнтирами у створенні методики навчання риторики української мови вважаємо головні принципи національної системи освіти (гуманізація, гуманітаризація, демократизація, національне спрямування) та інноваційні підходи, що орієнтують на виховання інтелектуальної, мислячої, вільної, духовно багатої й творчої особистості.

Психологічними засадами риторичної освіти є розуміння основних психічних процесів, які суттєво впливають на отримання і засвоєння особистістю різних знань, формування її умінь і навичок. Тому доцільно розглянути функції цих процесів при вивченні риторики.

Одним із таких процесів є увага. Знання особливостей уваги дають змогу вчителеві прогнозувати навчальний процес, а ораторові – налагоджувати й підтримувати контакт з аудиторією.

Професійно-педагогічні особливості уваги виявляються в умінні налагодити контакт, створити емоційний мікроклімат уроку, здійснювати регуляцію й контроль за процесом взаємодії тощо. Щоб розвинути професійну увагу, потрібно спостерігати за дітьми, звертати увагу на всі деталі їхньої поведінки, настрій, вираз очей, міміку, пози, намагаючись оперативно і пластично реагувати на їхню поведінку.

Вибір того чи іншого засобу керування увагою залежить від характеру аудиторії, ситуації, жанру мовлення. Так, коли аудиторія характеризується як інтелектуальна, а промова довготривала (доповідь, виступ в обговоренні), варто вдатися до проблемного методу викладу; у жіночій чи молодіжній аудиторіях дослідники радять використати жарти; в академічній лекції краще привернути увагу засобами навчання; у низькоінтелектуальній аудиторії – за допомогою великої кількості прикладів, яскравих описів, повторів.

Крім інтересу, впливовими вважаємо також розташування слухачів (вони не повинні бути розосереджені по всій великій аудиторії); розмір слухацької аудиторії (дуже велика аудиторія зазвичай недостатньо уважна); комфорт, що для учасників зворотно пропорційний їхній увазі: чим зручніші крісла, тим менш продуктивно працює аудиторія. Постійно треба “читати” аудиторію, тобто спостерігати за нею і вносити свої корективи. Зокрема, про увагу слухачів можуть свідчити погляди, спрямовані на оратора; нахил корпусу в бік оратора; намагання посунутися на край стільця, щоб бути ближче до оратора; нахил голови вбік тощо.

Загальновідомо, що на будь-яку аудиторію слухачів має вплив і вміння оратора триматися, тому важливими є засоби саморегуляції (виховання доброзичливості й оптимізму, контролювання своєї поведінки (регулювання м’язового напруження, темпу рухів, мови, дихання), розрядка в роботі (трудотерапія, музикотерапія, бібліотерапія, гумор), самопереконання тощо). Здібності оратора в публічному виступі краще виявляться, якщо він буде вільно почуватися. Надмірне хвилювання (або ораторська “лихоманка”) спричиняє своєрідне “психічне завмирання”, нездатність ефективно мислити, що може зіпсувати навіть добре підготовлений виступ.

Одним із важливих етапів підготовки публічного виступу є запам’ятовування, що полягає в умілому використанні мнемонічних прийомів і підготовці до безпосереднього виголошення промови. Цицерон у праці “Три трактати про ораторське мистецтво” називає пам'ять “скарбницею всіх знань”, оскільки “само собою зрозуміло, що коли наші думки й слова, знайдені й обдумані, не будуть долучені пам’яті на зберігання, то всі достоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно ”.

Як і увага, пам'ять не має безпосереднього зв’язку з реальністю, вона базується на відчутті, сприйнятті, мисленні, уяві тощо. Важливість пам’яті для процесу навчання риторики пояснюємо такими її функціями: накопичувати і тривалий час зберігати слова та граматичні конструкції; відбирати необхідні для висловлення думки синтаксичні схеми й наповнювати їх адекватними словами; розташовувати відібрані слова відповідно до характеру синтаксичної схеми; утримувати в пам’яті відібрані слова і відшукувати нові, необхідні для розгортання висловлювання; утримувати в пам’яті логіку викладу матеріалу, загальну суть висловлювання у стислій формі; утримувати в пам’яті необхідний і достатній для виступу обсяг матеріалу тощо. Отже, пам'ять сприяє забезпеченню цілісності розвитку й реалізації особистості, посідає провідне місце в системі пізнавальної діяльності людини.

Одним із завдань риторики є формування світогляду і розвиток мисленнєвої діяльності. Античні вчені вважали, що навчитися говорити можна лише навчившись мислити. З огляду на те, що результатом мислення вважають думку, процес породження мовлення цілком логічно розглядати у вигляді алгоритму: мотив – думка – внутрішнє мовлення – слово. Отже, мислення організовує інтелектуальну активність, інтегрує процеси сприйняття, розвиває і збагачує уяву й пам’ять. Для характерологічних проявів особистості велике значення має володіння різними типами мислення, глибина й гострота думки і впевненість у ході мисленнєвих процесів.

Одним з обов’язкових компонентів педагогічної компетентності є емоційна гнучкість, тобто гармонійне поєднання емоційної експресивності й емоційної стійкості вчителя. Емоційна привабливість учителя для учнів зумовлена низкою факторів, серед яких найважливішими є професійна ерудиція, творча своєрідність, висока загальна і морально-естетична культура, педагогічна майстерність, включаючи мистецтво спілкування.

З метою ефективного спілкування з людьми психологи радять розвивати у себе уяву та виховувати емоційну сферу, що виявляється в умінні ставити себе на місце іншої людини і бачити світ її очима; співчувати іншим людям.

Психологічну підготовку до педагогічного спілкування вчені вбачають також у тому, щоб розвинути в педагога здібність емоційно й психологічно підтримувати учнів, допомагати у розв’язанні особистих проблем, виявляти турботу про них. Великого значення емоційній сфері надавав М. Сперанський, вважаючи пристрасть основою красномовства, а “сильне відчуття і живу уяву” необхідними якостями оратора. Ця позиція вченого досить обґрунтована: “Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце оратора говорить серцю слухачів, де уява спалахує уявою, де захват породжується захватом. Оратор повинен сам бути пронизаний пристрастю, якщо хоче її породити у слухачів… Читай, роздумуй, подрібнюй, розсікай на частини кращі місця, вивчи всі правила, але якщо пристрасть у тобі не дихає, ніколи слово твоє не оживе, ніколи не запалиш уяву своїх слухачів”.

Таким чином, знання емоційної сфери сприяє глибшому розумінню природи багатьох психологічних явищ, ефективному управлінню навчальним процесом, досягненню поставлених цілей, прояву індивідуальності ритора, формуванню позитивних цінностей тощо.

Показниками психологічної стійкості діяльності вчителя є упевненість у собі, відсутність емоційної напруги та страху перед дітьми, уміння володіти собою, наявність вольових якостей, задоволення діяльністю й нормальну стомлюваність.