Сторінка
5
6. Описати власні почуттєві реакції та емоції на авторські емоційні настрої та переживання;
7. Визначити протилежні емоції, які розвиваються та стикаються в творі мистецтва;
8. Описати власні переживання на початку читання твору;
9. Проаналізувати зміну та розвиток власних переживань після прочитання твору чи аналізу;
10. Загальна емоційна оцінка твору.
Характеристику творчого доробку Миколи Воробйова починаємо з епітетів, виходячи з естетичних уподобань поета-модерніста. Адже, як відомо, для представників "мистецтва вражень" саме художнє означення є улюбленим тропом.
У Миколи Воробйова можна виділити гіпокористичні, адвербіальні та есенціальні епітети, а за природою вражень – слухові, нюхові, смакові, тактильні й зорові, що синтезуються між собою залежно від стильової специфіки контексту й особливостей творчого задуму.
З'ясувалося, що епітети ранньої творчості Миколи Воробйова виконують здебільшого зображально-описову функцію, як і в його попередників. Та згодом вони набувають емоційно-оціночного значення, а зображальними означеннями письменник користувався лише з описовою метою (скажімо, в окремих фрагментах збірки «Слуга півонії»).
Відтак у контексті вони здебільшого отримують ще додаткове забарвлення: приміром, контрастні поняття у вірші «Побіля мрії - мрія» «[…] що є життя/ що в ньому треба спати/ в прочинені двері я глянув// мрець біля мерця/ лежать .» виступають асоціативними еквівалентами боротьби життя і смерті.
Аналіз подвійних епітетів дає підставу стверджувати, що в системі художнього мислення Миколи Воробйова вони теж еволюціонували: якщо, наприклад, у ранній збірці "Прогулянка одинцем" подвійні епітети («з яскраво багряним волоссям») в асоціативному плетиві з іншими колористичними художніми одиницями допомагають відтворити грайливі барви літнього пейзажу, то надалі означення такого типу фіксують переважно емоційно-насичені нюанси, ніби ненароком побачені відтінки, гаму кольорів, серед яких і два улюблених в модерніста – багряний і золотавий.
Останні власне є домінантними в мозаїці колористичних асоціацій оповідання збірки "Слуга півонії", крізь призму яких («вино між золотих плодів/ і дим і спогади/про молодість минулу»; «мигтять в них зорі золоті
кармінові уста горять .»)– ліричний герой бачить молодість і яскравість життя.
Багряно – золотиста гама тут має не стільки зображальне значення, скільки виражальне, а домінантними виявляються емоційні асоціації.
Важливу роль у створенні естетичного ефекту відіграє поетичний синтаксис епітетів. Так, їх максимальне використання на означення одного поняття уповільнює розповідь, а відповідно й логічно-послідовний потік асоціацій, тоді як графічне використання парцеляції підкреслює важливість зафіксованої ознаки того чи іншого явища, що трапляються часто в модерні стичних творах Миколи Воробйова.
Водночас ми аналізуємо епітет не лише як самостійну художню одиницю, а ще як складову інших образних "молекул"; тоді художнє означення перебуває в асоціативних взаємозв'язках із метафорами – «зрушує золоту хмару» («На заході»), порівняннями – «[…]і хай на дереві сон як мотиль приляже» ("Хай") і т. ін.
Значну увагу митець приділяє метафорам. Опираючись на класифікацію метафоричних структур Ігоря Качуровського, виділяємо в його творах такі конструкції: метагоге, більш відома в нас як персоніфікація, семіметафору, розкриту (видовжену або продовжену) метафору, динамічну та статичну метафори, а також явище цінестезики. Кожна з перелічених нами образних конструкцій має свої особливості творення й функціонування. Приміром, метагоге, перебуваючи в асоціативних залежностях з іншими тропами, може переростати в цілісну образну парадигму, як, скажімо, зображення картини лісу в однойменній поезії «Ліс», де антропоморфна властивість іти приписується автором усім "складникам" лісу, творячи в такий спосіб вервечку зображальних асоціацій, що веде уяву реципієнта від загального до часткового: ліс – сосни – ряди пнів і т. ін.
Безперечно, що найчастіше зустрічаються в поезії Миколи Воробйова динамічні й статичні метафори. Якщо в основі перших лежать ознаки руху, швидкості («простори п’ють і ми п’ємо» рухливої колористичності «іскристе молоде вино», то в других домінує і статичний колір «зорі золоті», і кількість «що в дзеркалі дві щілини», і форма «цих гір і цих долин» і ін. Не дивно, що в ранніх творах Миколи Воробйова художні уподібнення були більше зображально-описовими, а часто й нагадували літературну техніку шістдесятників.
Згодом письменник, не пориваючи з традицією, виробляє нову манеру письма, відповідно до якої ґрунтована на подібності асоціативність набуває якісно нових атрибутів: скажімо, метафорами фіксувати улюблені в модерністів колористичні нюанси «небо у воді рожевіє», залишаючись при тому одиночною і не переростаючи в цілісну картину, а найчастіше поєднуючись алогічно з іншими образними конструкціями (таку природу "асоціативного поля" можна бачити зокрема в безсюжетних творах Миколи Воробйова).
Здійснений нами аналіз епітетів, порівнянь, метафор, дає підставу стверджувати, що в творах Миколи Воробйова асоціації подібності відіграють провідну роль. Вони ґрунтуються на зіставленнях різноманітних величин, зв'язаних зі швидкістю, кількістю, кольором, звучанням, формою та художньо ідентифікують враження різноманітного походження, створюючи при тому специфічні внутрішньо щільні мікрообрази.
Не менш цікавими за своєю природою є й образи-емоції Миколи Воробйова, в яких домінантними виявляються не зображальні, а виражальні асоціації. Це яскраво видно на прикладі еволюції плачу як образної парадигми у творах митця. Вибір лише плачу як психофізіологічного явища зумовлений тим, що емоції практично не існують у чистому вигляді, а, отже, і в художніх структурах, натомість акумулюються в інших образах, надаючи їм оціночного забарвлення та додаткової, власне емоційної семантики. У Миколи Воробйова таке емоційне волевиявлення ліричного героя може функціонувати у вигляді окремої деталі чи ключової образної парадигми, що зазнає свого розгортання в сюжетній канві твору.
Таким чином, пейзажі, портрети та образні парадигми емоційних процесів і станів переважають в асоціативно-образному мисленні Миколи Воробйова. Натомість образи-речі та образи-поняття трапляються рідше. Тому їх аналіз обмежується лише акцентами на окремих моментах, що виконують певну смислово-формотворчу роль.
Емоційно сильнішою, а відтак і домінантною виявляється низка асоціацій все-таки негативного забарвлення. І як наслідок – цілковите знищення внутрішнього «я» ліричного героя.
Асоціативний аналіз вірша "Ліс"
Один з яскравих представників «Київської школи» Микола Воробйов – надзвичайно самодостатній поет.
Тексти Миколи Воробйова художньо рівні, несподівані й глибокі. Воробйова не можна «ковтати» запоєм, кожна його поезія вимагає тихого спокійного розмислу, перечитування, неодноразового повернення до найбільш значущих рядків. Знайомлячись із нею, слід пом’ятати одне доволі несподіване, але неухильне правило: не треба намагатися текст зрозуміти! Його конче треба відчути, перейнятися ним, пропустити крізь власну душу, зрештою – домислити, стати співтворцем вірша. Так, це не постмодернізм, тут нема такої звичної для поезії гри цитат, інтелектуалістичних перегуків, посилань на інші тексти відомих авторів тощо. Отож, беручись читати таку поезію, слід максимально звільнитися від клопотів, турбот повсякденності, – у ній не знайдеться там ні громадської позиції, ні якоїсь іншої «дорослої» реакції на зовнішній світ-подразник. Потрібно буде просто розслабитися, струсити з себе всю довколишню метушню й стати тим, ким є насправді – маленькою часточкоювеликої таємничої природи. Нічого принципового не вийде змінити в її законах, це буде просто спостереження за кожною найдрібнішою зміною, найтоншим порухом листка, змахом лапки мурашки, танцем пилинки на вітру, а разом із тим відзначення, як ці природні зміни відлунюються у душі читача, з чим непомітно приходять зміни . Або ж навпаки: можна ловити тоненьку, ледь чутну зміну в собі й спостерігати за тим, як вона відлунює в природі . Читаючи Варобйова – душа може незмірно збагатитися.