Сторінка
3

Асоціативний аналіз на уроках української літератури за матеріалами творів М. Воробйова

Вважаэмо, що творче сприйняття та потрактування прочитанного неможливе без усвідомлення читачем місця та ролі автора. Діалогічна природа літератури проявляється у взаємопов’язаній діяльності читача та автора, коли читач як естетичний адресат реагує на усі авторські лакуни, асоціації, натяки, доповнюючи їх силою власної уяви. Автор, у свою чергу, готує для свого читача позицію естетичного адресата, закладаючи механізм дії на читача в структуру твору.

Для здійснення повноцінної комунікативної події важливо, щоб авторська свідомість повністю не поглинула свідомість читача. У. Еко пропонував розділяти “ідеального читача” на семантичного та естетичного. Різниця між запропонованими типами полягає, на його думку, у кількості звернень до тексту – його перечитуванні. Для читачів першого рівня достатньо одного прочитання, для естетичної діяльності необхідне читання багатократне. Поділ на семантичного та естетичного читача нагадує рівні сприйняття, виділені М. Бахтіним, лише з тією різницею, що типи читачів він пов’язував не з кількістю прочитань, а зі структурними рівнями тексту – сюжетно-етичним та авторсько-естетичним.

На цьому етапі сприйняття, важливо відчувати й розуміти авторську присутність у тексті, знати форми втілення авторської свідомості, доступних відчуттю та розумінню читачів. Розмежування автора біографічного, реального та автора, як естетичної категорії, розчиненої в тексті. Як писав М. Бахтін: «Автор не тільки знає й бачить усе те, що знає й бачить кожен окремий герой і усе герої разом, а й більше них, зокрема він бачить і знає дещо таке, що їм принципово недосяжно, і цією завжди визначеною та усталеною надмірністю бачення та знання автора стосовно кожного героя й знаходяться всі моменти завершення цілого . твору».

Герой твору відрізняється від автора обмеженим положенням у часі та просторі, особливостями характеру, віку, соціальним станом, мовленнєвими ресурсами. Всевидющий і всеосяжний автор проявляється в кожному елементі художнього твору і водночас його неможливо ототожнювати з жодним героєм, лише з одним аспектом твору. Читачі часто ототожнюють автора з розповідачем, котрий веде оповідь про героїв та події твору. Розповідач – це тільки одна з форм авторської свідомості, яку неможливо повністю ототожнити з автором, котрий проявляється в будові фраз, виборі мовних засобів, інтонаційно відокремлених словах – все це пов’язане із авторською оцінкою зображених подій, із авторською концепцією світу. У мовленні розповідача чується авторський голос, авторська ціннісна оцінка. Автор проявляється не тільки в оповіді, а й в усіх елементах твору: сюжеті, композиції, хронотопах, у виборі засобів малої образності, але головним є присутність у творі авторської свідомості, його світогляду.

Виділяємо наступні форми авторської свідомості:

– авторські інтенції, що поділяються на стратегічні (загальний задум твору, загальна концепція, вибір засобів для її реалізації) та тактичні інтенції (текстові стратегії), що включає мовні засоби, композиційні та графічні засоби;

– авторську модель світу – уявлення та знання автора про світ, що обумовлені авторськими інтенціями та представлені у творі;

– основна ідея твору як ядро авторської моделі світу, концентрована сутність твору;

– авторська точка зору – ставлення автора до окремих фактів, подій, дій, зображених у творі.

В. Прозоров виділив наступну ієрархію рівнів сприйняття, кожен із яких може бути і самостійним, що залежить від підготовленості читача:

1. Рівень уваги, при якому досягається спрямоване та зосереджене введення читача в художню розповідь, знайомство із зовнішніми реаліями світу, втіленими в тексті; збудження, за висловом психологів, тимчасового або ситуативного інтересу, що з’являється в процесі читання та згасає по його закінченні.

2. Рівень співучасті, що сприяє створенню довготривалого зацікавленого ставлення до тексту, розпізнаванню в тексті “свого”, “близького” шляхом як мимовільних, так і навмисних порівнянь, аналогій, асоціацій із власним життєвим досвідом.

3. Рівень відкриття, тобто урозуміння авторського пафосу, прилучення до поетичної таємниці буття, свого роду власноручне знаходження істини, вистражданої митцем і втіленої в тексті”.

Увага до образу автора в художньому творі та до реального автора-людини пов’язана з тенденцією літературної науки розглядати твір як особливий світ, результат творчої діяльності митця, який його створив, і як певне висловлювання в діалозі автора з читачем. Авторське сприйняття життя – це передовсім сприйняття особливе, не обмежене усталеними нормами та звичками, воно здатне помічати найменше в чуттєвих проявах і найважливіше в житті людини. До того ж автор-митець володіє майстерністю спрямовувати почуття та мислення читача на продукт його естетичної діяльності – літературний твір. Утілення сприйняття автора-творця відбувається на усіх структурних рівнях художнього тексту, але у першу чергу – в образі автора як певної концепції поглядів на дійсність, висловлювання якого і становлять увесь художній твір. Авторська присутність не концентрується в одному елементі твору, а проявляється на усіх рівнях художньої структури – від сюжету до тропів.

Прийоми роботи можуть набувати такого спрямування:

– знаходження у тексті емоційно забарвлених слів і словосполучень, які не належать героям твору;

– аналіз назви твору, епіграфу для розуміння, що авторська свідомість присутня у кожній частці твору;

– вживання в літературних героїв, відчуття їхніх переживань як власних, ціннісна етична реакція на думки, вчинки героїв твору;

– виділення основних емоцій (афектів), що стикаються між собою та вибухають як естетичний катарсис;

– знаходження та характеристика оповідача чи розповідача у творі: об’єктивна розповідь (власне авторська оповідь від 3-ої особи; невласне-авторська оповідь) або розповідь від першої особи (автора-розповідача, героя-розповідача, розповідача, який не є героєм твору, проте є частиною художнього світу);

– розрізнення авторської позиції, авторського голосу, авторської точки зору;

– визначення авторської точки зору шляхом уважного читання з зосередженням на емоційному забарвленні слів і словосполучень, які передають стан ліричного героя, розповідача, оповідача;

– відтворення авторської моделі світу – уявлення та знання автора про світ;

– визначення основної ідеї твору як ядра авторської моделі світу, концентрованої сутності твору;

– характеристика авторської точки зору – ставлення автора до окремих фактів, подій, дій, зображених у творі, порівняня можливих, існуючих у творі кутів зору;

– характеристика розповідача;

– трансформація тексту зміною оповідача чи розповідача;

– уявлення читачів щодо зовнішності оповідача, розповідача, ліричного героя;

– ідентифікація читача з героями, ліричним героєм, адресатом, автором та інші.

На жаль, в методиці наявна лише увага до розвитку асоціативного мислення учнів. А на наш погляд, така робота має стати основною на уроках вивчення ліричних творів. Цілеспрямований і систематичний аналіз авторських асоціативних ланцюжків, збагачення власних асоціацій поетичними образами дозволить сприймати світовий літературний процес як цілісний і різнобарвний, дасть можливість навчити дітей розуміти сенс поетичної творчості. Специфіка асоціативного аналізу бачиться передовсім у свідомому збагаченні учнівської культури асоціативного мислення: не тільки виділити образ, а й згадати подібні в інших творах; не тільки зіставити з іншими, а й збагатити власний естетичний і духовний досвід.