Сторінка
2

Основні методи та засоби професійного навчання інженерів-педагогів

Американські експерти в галузі освіти давно вже обґрунтували висновки про те, що інженерна освіта повинна забезпечувати широку, а не вузькоспеціалізовану підготовку, і бути проблемною, а не дисциплінарно орієнтованою. Тобто йдеться про підготовку всебічно розвинених фахівців, які вміють самоутверджуватися і розкриватися, приймати рішення у складних умовах, таких, які прагнуть вивчати питання управління, підготовлених до неперервного підвищення своєї кваліфікації, а також до поєднання особистих інтересів із суспільними. Ось чому відбір змісту навчального матеріалу у вищих навчальних закладах США, зокрема технічного профілю, здійснюється на основі принципів фундаменталізації, полікультурності, прогностичності.

Питання ж фундаменталізації в навчанні інженера-педагога залишаються спірними і не знаходять належної уваги і дозволу. Тому мета статті - виявити проблеми і визначити тенденції фундаменталізації навчання майбутніх інженерів-педагогів.

Фундаменталізацію навчання в сучасній вищій школі доцільно розглядати як: дидактичний принцип, цілісний багатовимірний процес вдосконалення дидактичної системи, всі компоненти якої трансформуються з урахуванням специфіки принципу фундаментальності; систему умов проектування фундаментального освітнього простору, компонентами якого є: ціннісно-смисловий, креативний, інтелектуальний, діяльнісний, інформаційний, комунікативний простір.

Фундаменталізація навчання повинна забезпечувати необхідні і достатні умови для поетапного розвитку методолого-культурологічного фундаменту особистості студентів, що забезпечує творчу самореалізацію їх в навчально-пізнавальній, навчально-дослідницькій, а надалі - в професійній діяльності і, значною мірою, гарантує їх якість.

Якщо розглядати формування компетентності майбутнього інженера-педагога в рамках системи вузівської освіти, то можна говорити про знання, уміння і навички, здібності в досягненні мети або досягнення позитивного результату в процесі навчально-виробничої діяльності, тобто про готовність фахівця. Отже, професійна компетентність може виявитися тільки в процесі його реальної виробничо-практичної діяльності, як на виробництві, так і в навчальному закладі. Цей дидактичний принцип є також передумовою для розвитку здатності постійної адаптації до безперервного розвитку техніки, технології і економіки. Звідси ми схиляємося до того, що професійний і практичний цикли за фахом повинні бути дидактичною єдністю, і цикл природничо-наукової підготовки повинен бути пов’язаний з теорією і практикою професії. Інтенсивність зв’язку може бути різною залежно від професії.

Дидактичний принцип науковості, що базується на принципі фундаментальності, забезпечує достатню теоретичну базу знань, якісну загальноосвітню підготовку, широту загального і професійного кругозору.

На думку А.М. Новикова одним з компонентів фундаменталізації є посилення “загально-освітніх компонентів професійних освітніх програм”, засноване на фундаменталізації знань з усіх дисциплін, включаючи і спеціальні.

Безумовно, однією з сильних сторін вітчизняної вищої освіти в радянський період був його фундаментальний характер. Але разом з цим, приступаючи до роботи, вчорашній студент повинен був вчитися багатьом конкретним речам, яким можна було цілком навчити у вузі. Сьогодні ще достатньо дисциплін і їх об’ємів для “взагалі утвореного”. Вважаємо, що фундаментальні знання повинні відповідати профілю підготовки фахівця і навчання повинне будуватися так, щоб стимулювати майбутнього інженера-педагога до фундаментальної самоосвіти.

Під впливом глобальних освітніх процесів в Україні теж відбуваються реформи вищої освіти, але, на жаль, через недостатню кількість та неузгодженість наукових досліджень з проблеми фундаменталізації професійної підготовки, вони протікають досить повільно. Зокрема невирішеними залишаються проблеми фундаменталізації професійної підготовки спеціалістів певних профілів. Найбільша увага приділяється питанням фундаменталізації інженерної підготовки, значно менша - педагогічної. І ці проблеми активно обговорюються вітчизняними науковцями. Зокрема, на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України та Загальних зборах Академії педагогічних наук України 2000р. було відмічено: “Стає все більш очевидним, що у змісті освіти є багато дріб’язкового матеріалу, який відволікає від головного, а то й просто дублює шкільні програми. Маємо вийти за ці межі і стати на шлях фундаменталізації освіти”.

Наприклад, в навчальному плані для інженера-педагога швейного профілю для вивчення фізики і хімії полімерів, знання чого є необхідним для нього, відведено 108 годин, а фундаментальній фізиці і хімії - 270 і 162 години відповідно, майже як для фахівця фізики і хімії. Курс математики в об’ємі (459 год / 8,5 кредиту) перевищує об’єм технології швейних виробів (432/8), конструювання одягу (378/7), матеріалознавства і устаткування швейного виробництва (по 216/4), дисциплін, які є базовими складовими інженерної підготовки.

Цим не обмежуються приклади фундаменталізації в підготовці інженера-педагога. У дискусіях з викладачами фундаментальних дисциплін спостерігається задоволеність від завантаженості студентів їх дисциплінами, яка викликає у студентів стійку огиду до фізико-математичної освіти, а потім і охолодження до навчання взагалі, тому що до майже нульових знань додаються заборгованості, знижується самооцінка. Залишається тільки бажання затриматися в навчальному закладі за всяку ціну, що і породжує пороки процесу навчання: списування, здачу контрольного етапу обхідними шляхами, згода на будь-яку низьку оцінку та ін. Бажання позбавитися заборгованості мотивує “творчість” тільки в цьому напрямі. Низька самооцінка, відсутність віри в свої сили не мотивує подальшого підйому в навчанні. У зміст професійної освіти інженера-педагога через відсутність ідеології навчання прагнуть “впхнути” все, що можна, і для педагога, і для інженера.

А.Д. Урсул, погоджуючись з висновком Б.М. Кедрова про неправомірність концепції виняткової фундаментальності природничих і математичних наук, висловлює думку про те, що фундаментальними можуть бути “і технічні, і сільськогосподарські, і медичні науки і тому подібне" . Тому, не вдаючись до зайвих пояснень, до циклу фундаментальних дисциплін в системі підготовки інженерів-педагогів швейного профілю (інженерній складовій) ми відносимо наступні: “Матеріалознавство”, “Технологія швейних виробів”, “Конструювання одягу”, “Проектування швейних підприємств”.

У Великобританії в системі інженерної підготовки в блок фундаментальних дисциплін входять, окрім хімії, фізики і математики, окремі предмети з інших наук, галузей, наприклад: “Історія інженерної діяльності”, “Інженерне проектування”, “Основи екології” та ін

Якщо прискіпливо проаналізувати зміст конкретних навчальних дисциплін, то виявляється, що жодну з них не можна вважати фундаментальною в буквальному розумінні цього слова. Тому що фактично в кожній дисципліні можна виділити і теоретичні (які прийнято називати фундаментальними) і емпіричні знання. Отже, фундаментальними, на нашу думку, можна вважати будь-які знання, які складають основу, “фундамент” професійної підготовки майбутнього фахівця, дають можливість постійно здобувати нові знання, підвищувати кваліфікацію, забезпечують мобільність його принаймні в межах професії, цим самим забезпечуючи конкурентоспроможність фахівця на ринку праці. Саме тому для кожного напряму підготовки цей “фундамент” буде специфічним. Для кожного профілю підготовки фахівців повинен бути визначений свій перелік дисциплін у циклі фундаментальної підготовки, яка складатиме основу майбутньої професійної діяльності. На базі цих знань можна за короткий строк зрадити спеціалізацію (але не завжди професію).