Сторінка
3
По наведених прикладах видно, що дуже поважно навчитися говорити різними стилями мови, а для цього необхідно знати і помічати відмінності між ними.
Активізація пізнавальної діяльності що вчаться на уроці відбувається за рахунок постановки комунікативно-пізнавальних завдань і їх рішення що вчаться. Виходячи з чотирьох основних функцій спілкування (комунікативно-пізнавальна, комунікативно-регулятивна, афектний - комунікативна або ціннісно-орієнтаційна, конвенціональна), І.Л. Бім виділяє чотири основних, узагальнених типа комунікативних завдань і по декілька конкретизованих типів КЗ усередині кожного з них.
Основні цілі (функції) іншомовного спілкування |
Основні узагальнені типи КЗ |
Конкретизовані твані КЗ |
Пізнавальна |
Інформування |
• Запитати інформацію • Повідомити інформацію • Підтвердити • Заперечити • Описати явище, процес |
Регулятивна |
Спонука |
• Виразити прохання • Радити не . • Забороняти • Пояснювати |
Ціннісний - орієнтаційна |
Висловлювання думки (оцінки) |
• Виражати відчуття: радість, бажання, засмучення • Розповісти • Схвалювати • Хвалити • Критикувати • Переконувати |
Конвенціональна (мовний ввічливість) |
Встановлення контакту |
• Робити звернення. • Вітати • Поздоровляти |
Засоби, методи і прийоми навчання ввічливості на уроках англійської мови
У основі сучасних методів навчання мовної ввічливості лежать такі категорії спілкування як: ситуація, роль, позиція, спільність, вигляд і сфера комунікації, які розглядаються в сучасній науці, як моделі мовної комунікації.
Найважливішим з перерахованих методів навчання є комунікативна (мовна) ситуація. Комунікативна ситуація, як метод навчання мовної ввічливості, складається з чотирьох чинників:
1) обставин дійсності (обстановка), в яких здійснюється комунікація (включаючи наявність сторонніх осіб);
2) стосунків між комунікантами (суб'єктивно — особа співбесідника);
3) мовної спонуки;
4) реалізації самого акту спілкування, що створює нове положення, стимул-реакції до мови.
Кожен з вказаних чинників, даного методу навчання мовної ввічливості, робить на мову співбесдників певний вплив (вибір теми і напрям її розвитку, відбір мовних засобів, емоційне забарвлення мови і так далі).
Сучасна система навчання іноземній мові виходить з того, що для методики навчання іноземним мовам мають значення не комунікативні ситуації як такі, які щомиті виникають в мовної колективі і практично не що піддаються обліку, а що лише повторюються, найбільш типові, або стандартні ситуації. Під терміном типова комунікативна ситуація розуміється деяка уявна побудова або модель реального контакту, в якому реалізується мовна поведінка співбесідників в їх типових соціально-комунікативних ролях.
Прикладами типової комунікативної ситуації можуть служити: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колишніх однокашників, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і так далі
Іншою важливою складовою методу навчання мовної ввічливості є вигляд спілкування. Мовні контакти людей відбуваються в умовах, беруть участь в спілкуванні індивідів, що розрізняються кількістю, характером стосунків між ними, наявністю зміни ролей оповідача і того, хто слухає в межах одного акту комунікації.
За першим принципом можна виділити 3 види спілкування: індивідуальне, групове і прилюдне, які визначають специфіку методології навчання мовної ввічливості.
У індивідуальному спілкуванні беруть участь дві люди. Воно характеризується довірливістю. Тут партнери по комунікації рівноправні в долі своєї участі загалом мовної "продукті". Кожен з них може підтримати запропоновану тему або замінити її іншою. Якщо будь-який з партнерів індивідуального спілкування припиняє розмову, комунікативний акт закінчується.
При груповому спілкуванні в єдиному акті комунікації беруть участь декілька чоловік (бесіда в компанії друзів, учбове заняття, нарада). Комунікативне положення члена групі групового спілкування істотно відрізняється від індивідуального. Він може, наприклад, "брати участь" в тривалій бесіді або нараді, не зронивши ні слова. У такому спілкуванні вставити слово, а тим більше своїм висловом зацікавити що слухають інколи важко і вимагає від того, що говорить додаткових якостей. Зрозуміло, що роль пасивного учасника групового спілкування (що слухає) простіша, ніж в індивідуальному спілкуванні, хоча "керувати" прийомом інформації в цих умовах набагато складніше.
Прилюдне спілкування протікає при порівняно великій кількості індивідів. З цієї причини комунікативні ролі учасників прилюдного спілкування зазвичай зумовлені: незначне число їх виступає як оратори, останні — у фіксованих ролях тих, що слухають (ср. збори, мітинги, диспути і т. д.)
По характеру стосунків між комунікантами методи навчання мовної ввічливості розрізняють спілкування офіційне і неофіційне.
Офіційне спілкування виникає між особами, стосунки між якими визначаються виконанням ними деяких соціальних функцій (учитель учень, пасажир — касир, начальник — підлеглий). Сюди можуть бути віднесені наради, інтерв'ю, інструктаж, переговори. Офіційний характер властивий прилюдному спілкуванню в будь-якій його формі.
Неофіційне спілкування характеризується невимушеністю, розкутістю, незрідка фамільярністю як в поведінці індивідів, так і в тоні їх мови, свободою у вибиранні мовних засобів. При неофіційному спілкуванні вміст висловів індивідів, як правило, заздалегідь не продумується, властивий йому непідготовлений характер. На відміну від офіційного спілкування, в умовах якого використовується офіційно-діловий стиль усної мови, при неофіційному спілкуванні широке вживання знаходить розмовну мову в різних його варіантах, включаючи професійний жаргон.
Сучасна методологія навчання мовної ввічливості розрізняє два роди неофіційного спілкування — ділову розмову і вільну бесіду.
Ділова розмова може розрізнятись як необхідна ланка у немовній діяльності, як засіб вирішення витікаючих з невербальних дій проблем (наприклад, обговорення між членами сім'ї способу проведення літнього відпочинку, вибір професії для закінчуючого школу сина, мовний супровід роботи в саду і т. д.).
Вільна бесіда, являє собою самостійну діяльність спілкування, або таку діяльність, мета якої — встановлення контакту, взаєморозуміння, дію на знання, уміння, систему соціальних цінностей (переконань), емоційний стан іншої людини. У такій сфері усної комунікації, як соціально-культурна, вільна бесіда виступає як основний, найбільш поширеного вигляду спілкування. Тематика вільної бесіди відрізняється винятковою широтою діапазону і в принципі не залежить від якої-небудь немовної діяльності або місця дії: учасники бесіди можуть почати спілкування з обговорення нового спектаклю, а кінчити обміном думок про ремонт велосипеда.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
Впровадження соціально-педагогічної програми профілактики суїцидальної поведінки серед підлітків загальноосвітньої школи
Використання усної народної творчості у мовленнєвому розвитку дітей дошкільного віку
Григорій Савич Сковорода про виховання особистості
Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми