Сторінка
5

Використання народознавчого матеріалу на уроках "Я і Україна" в початковій школі

Разом прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, - словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.

Прислів’я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислів’ях, „як у дзеркалі . відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя". Вони не тільки відображають різні об’єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.

Однією з основних прикмет прислів’їв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього. Прислів’я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне тільки для якогось одного випадку. Коли ми говоримо: „Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже", - то, звичайно, не маємо на увазі ні меду, ні взагалі солодощів, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що „солодкі” - це приємні, але фальшиві слова, якими не слід вірити. І власні імена, названі у прислів’ях, справи не міняють, бо не означають конкретної особи: „У всякої Домашки свої замашки"; „Гриць за волами, і Гриць за дровами”; „Збагатів Кіндрат та й забув, хто його брат”.

Досягти узагальнення у прислів’ях найчастіше допомагає метафора („Дивиться псом, а думає вовком”; „Орел не ловить мух”). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислів’ях є зведення однорідних членів до одного з них: „ Влітку і качка прачка"; „На чужині і тріска б’ється". Тут сполучник „і” ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників „не тільки”, „а і".

Прислів’я здебільшого мають двочленну будову: ”Ходив три дні, та виходив злидні”; „Дешева рибка - погана юшка". Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: „Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!"

Стилістичну побудову прислів’я урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу („Хочу пирогів, а нема! - Та он, на печі, бери їж! - Не хочу, я думав, що нема! ”), звертання („Засмійся, Матвійку, дам копійку! ”, „Посидь, Уляно, бо ще рано! ”), запитання, що передбачають заперечення („Чи хто видав, щоб ведмідь літав? ”, „Хіба що сіре, те й вовк?! ”), або саме заперечення („Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти”), паралелізми („Яка хата, такий тин, який батько, такий син”), протиставлення (антитези) типу бідний - багатий, розумний - дурень, працьовитий - ледащо.

Для прислів’їв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: „Слово - полова, а праця - диво".

Прислів’я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів - сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: „Ніколи вгору глянути”, „Накивати п’ятами" тощо.

Тематика прислів’їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів’ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя - особисте, родинне та громадське - в його історичному розвитку.

Найдавнішими є прислів’я і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів’їв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи.

Прислів’я та приказки про пори року вживаються переважно в їх прямих значеннях. Це й спостереження над природою різного часу, і поради, як вести господарство, і своєрідна народна агрономія. Переважно про стан природи й погоди інформують прислів’я з назвами місяців в основі:

Січень не так січе, як у вуха пече.

Лютий - острокутий.

Березень невірний: то сміється, то плаче.

У серпні серпи гріють, а вода холодить.

Як вересніє, то дощик сіє.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.

З листопада бабам рада: ховатися на піч.

Грудень поле грудить, а землю студить.

Слов’янські прислів’я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов’ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів’я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю („Клади гній густо, на току не буде пусто”), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном („Добрим зерном землю засівай - збереш гарний урожай”).

Чимало є прислів’їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів’ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: „Зірко до зірка, то й буде мірка", „Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку! ”.

Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів’я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: „Гарна дівка як у лузі калина”, „Красна як калина". Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: „Знати сокола по польоту, а молодця - по походці”, „Сокіл - не парубок, орел - не козак”.

Не менш велика й розгалужена тематична група прислів’їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя („Свого доправляйся, роду не чужайся”, „Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече”), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.

Прислів’я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності („Гляди, не забудь, людиною будь”). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет („Не місце чоловіка красить, а чоловік місце”), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має („Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше”).