Сторінка
3

Сутність та специфіка діяльності інвестиційних банків у сучасних умовах і потенціал їх створення в Україні

З усього переліку послуг, які традиційно надають інвестиційні банки світу, в Україні найбільш активно розвиваються наступні:

1. Андеррайтинг. Згідно з ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” він визначається як купівля на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепро­дажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксо­ваною ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе для того, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

2. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів, розробка інвестиційних програм і підготовка проектної документації згідно з міжнародними стандартами.

3. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

4. Формування оптимальних емісійних портфелів, що включає розробку програм залучення інвестицій підприємством, розробку планів-графіків емісії боргових і пайових цінних паперів, обгрунтування оптимального рівня дохідності за емітованими цінними паперами.

5. Формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів.

6. Консультування з інвестиційних питань, пошук для підприємства іноземного інве­стора, а для інвестора – суб’єкта інвестування.

7. Брокерські та дилерські послуги.

В Україні підприємство може розмістити випуск цінних паперів за допомогою торго­вельно-інформаційних систем, бірж або позабіржового ринку. Досить часто проводиться відкрита підписка, яка насправді є закритою, оскільки покупці емісій наперед відомі. Інша проблема – неповні емісії. При проведенні відкритої підписки існує ризик того, що підприємство не зможе продати 60 % свого випуску і він буде визнаний як той, що не відбувся. Крім цього, потрібні великі гроші на рекламу, які можуть бути і невиправданими.

Аналітики українського фондового ринку констатують, що в Україні практично відсутнє розуміння потенційних вигод механізму первинного розміщення цінних паперів.

Як відомо, інвестування пов’язане з довгостроковими кредитами. Частка таких кредитів у портфелях комерційних банків порівняно з 2001 р. збільшилась з 15,4 % до 20,5 %. Однак більшість банків не може надати інвестиційний кредит на строк 3–5 років само­стійно, тобто без участі інших фінансових інститутів, що пов’язано з ризикованістю довго­строкових вкладень і обмеженістю ресурсної бази банків. Якщо на Заході реалізація проекту ніколи не відбувається без участі страхових компаній, то в Україні такі послуги не надає практично ніхто.

Аналіз фінансових інвестицій, здійснених банками свідчить про те, що вони є недо­статньо диверсифікованими за напрямами і незначні за обсягами. І хоча у 2001 році комерційні банки здійснили фінансові інвестиції на суму 4,198 млрд. грн., тим самим вдвічі збільшивши свої портфелі, їх частка в сумарних активах становить лише 8,7 %. Сьогодні ринок цінних паперів в Україні зобов’язаний увагою до себе лише з боку сис­темних банків (див. таб. 2). Так, “Аваль” збільшив свої вкладення у цінні папери з 109,38 млн. грн. у 2000 р. до 1,9 млрд. грн. (тобто фактично у 17 разів), “Приватбанк” збільшив свої вкладення втроє – до 1,6 млрд., “Укрсоцбанк” має портфель на суму близько 580 млн. грн. У всіх інших банківських закладів (окрім “Ощадбанку” і ПІБу) портфелі не перевищують 100 млн. грн., хоча більшість з них збільшили свої вкладення у фінансові інструменти у декілька разів.

Таблиця 2

Найбільші торговці цінними паперами серед банків у ПФТС у 2001 р.*

*Джерело: Бизнес. – 2002. – № 4. – 28 января. – С. 23.

Питання стосовно віднесення цінного паперу до портфеля банку регламентується двома нормативними документами НБУ: Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України та Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій із цінними паперами8.

Згідно з п. 3.1. Інструкції вкладення банку у цінні папери можна віднести до одного з чотирьох портфелів: цінних паперів на продаж; цінних паперів на інвестиції; пайової участі (вкладень в асоційовані компанії); вкладення у дочірні компанії.

Але, на жаль, більшість паперів купувалася на продаж, а не з метою інвестування. Особливо це стосується веселів і облігацій внутрішньої державної позики. Розмір портфе­ля зазначених паперів “на продаж” майже у два рази перевищує – “на інвестиції”.

Що стосується акцій, то структура портфелів за паперами з нефіксованими доходом майже не змінилася. Банки в основному надають перевагу акціям підприємств енергетики та суміжних галузей. Загальний обсяг акцій “на інвестиції” становить лише 414 млн. грн. (10 % загального розміру портфеля цінних паперів). Це викликано наступними причинами:

1. Повільні темпи приватизації та непрозорі механізми її проведення в Україні. У цьому випадку можна говорити мову швидше про спекулятивні угоди, ніж про довгостро­кові вкладення.

2. Невисокі виплати дивідендів, оскільки більшість українських підприємств займа­ється реінвестуванням.

Вексель втратив свою колишню привабливість, яка полягала у можливості прове­дення взаємозаліку. За даними НБУ, обсяг векселів у портфелях комерційних банків за 2001 р. знизився на 26 % до 632 млн. грн. Істотним недоліком векселя є складність отриман­ня рефінансування у НБУ. Процес отримання кредиту під векселі підприємств є надзви­чайно затягнутим. Нерідко позитивне рішення про надання кредиту НБУ приймається через два тижні, а рефінансування вимагає отримання кредиту на невеликий період із метою підтримання поточної ліквідності, і зрозуміло, що за 14 днів потреба у кредиті може просто зникнути. Ще одними недоліком векселя є те, що крім обліку у банку, який його прийняв, потрібно ще авалювати його в іншій банківській установі. У цих умовах сподіватися на збільшення вкладень банків у вексель не доводиться, хоча деякі банки активно працюють із цими цінними паперами (наприклад, Промислово-інвестиційний банк).