Сторінка
5
Сім’ю О.Захаренко розглядав як головний осередок, де з покоління в покоління передаються моральні цінності, а першоосновою їх формування є взаємовідносини між батьками та увага до старших. Педагог був переконаний, що вміння любити виховується тоді, коли вчительські настанови втілюються в практичні дії дітей, коли в сім’ї створюється атмосфера взаємної зобов’язаності. Виховна робота школи має бути направлена на те, щоб діти змалку віддячували рідним посильною працею за їх турботу. Повагу до старших, до людей, що народили і виростили, дали можливість щасливо жити і радіти життю вчений-новатор вважав „святим і непорушним законом життя людини” . Він закликає не губити його новими модними лозунгами на кшталт „Старі заслуги нам не потрібні”, інакше зміст життя втрачається, пропонує оточити повсякденною увагою і піклуванням ветеранів війни і праці, солдатських вдів, які вистраждали часом не менше тих, „хто став пам’ятником при дорозі”, нагадує молоді: „Всім, що в тебе є: квартирою і школою, палацом і книгою ти зобов’язаний тим, хто колись, теж будучи молодим, орав і сіяв, будував і захищав”. Вчений називає самою мудрою, самою правильною школу, яка, сперечаючись із деякими кінокартинами, виховує у своїх учнів глибоку повагу до батьків і старших, людей похилого віку і шанованих громадян, до старості. „Повага до старості, – зазначає О.Захаренко, – є вічною естафетою, законом життя, що необхідно свято берегти і передавати із покоління в покоління”.
О.Захаренко був переконаний, що виховання почуття відповідальності у дітей починається з виховання любові, глибокої поваги до матері і батька. Школа має підтримувати авторитет батьків, прагне, щоб дитина пишалася рідними і брала з них приклад, тому разом з батьками школярі складають літописи, які описують родовід родини, заслуги її членів перед Батьківщиною, селом. „Ці матеріали, – зазначає педагог- новатор, – використовуються вчителями при підготовці учнів до майбутнього сімейного життя. Вони обговорюються на класних зборах, під час групових бесід”. Одночасно, стверджував директор, батьки повинні просто і піднесено, зрозуміло і дохідливо говорити дітям, що вони майбутні батьки, про їх відповідальність. Велику роль при цьому відіграє шляхетство відношень між батьком і матір’ю, їх моральна чистота Турбота про іншу людину, вчив О.Захаренко, починається з турботи про братика і сестричку. „Братики, сестрички, – звертається він на шкільній лінійці, – нещасний той, хто не знає любові братів і сестер, рідних по крові, рідних по матері, батькові. Виручайте один одного. Підставляйте плече під вантаж братика чи сестрички”. Виступаючи на обласній освітянській конференції у 1978 році, О.Захаренко визначив п’ять напрямів виховної роботи, над якими працював колектив Сахнівської середньої школи. Перший серед них і визначальний – „Виховання у школярів любові і поваги до старших, почуття вдячності сім’ї, суспільству”. Перший крок у цій справі має належати вчителю. В учительській кімнаті школи висить плакат-звернення, ніби заповідь. Є там такі слова: „Колего! Що ти зробив, щоб найсвітлішим законом життя твоїх дітей був закон поважного відношення до старості, до людей літніх і заслужених, до тих, кому ми зобов’язані народженням і життям?”. Батьки повинні також розуміти, що в цій важливій справі немає дрібниць. Вони мають вчити дітей бачити високий моральний зміст, здавалося б, у найпростіших діях і вчинках – у бережливому ставленні до живої природи, у хвилюванні за самотню людину, у піклуванні про батьків, рідних, хворих, старих – про всіх, хто потребує турботи і допомоги. Шкільна оранжерея – місце, де учні доглядають за посадженими квітами. Частина з них має розквітнути до восьмого лютого. У цей день школа завершує роботу, присвячену святкуванню пам’ятної дати – звільнення села від фашистських загарбників. Велика група школярів, взявши підготовлені букети, направляється до учасників війни. В інший день шестикласники разом із класним керівником проводять збір загону на молочній фермі, присвятивши його дню тваринника. В колективі працюють декілька мам школярів. Восьмикласники після закінчення уроків завітали до оселі однієї з учениць. В її мами сьогодні день народження. Три із багатьох фактів шкільного життя. Різні за змістом і емоційною напругою. Але пережиті хвилини незримими стежками внесли в дитячий світ потребу бути добрим, ніжним, ласкавим. „Ставлення до старших, рідних, ставлення до людини взагалі, – пише О.Захаренко, – це одне з найголовніших складових моральної культури та вихованості дітей”.
Постійно увагу батьків та вчителів О.Захаренко звертає на виховання глибокої пошани до людей похилого віку. Дітям треба роз’яснювати, що старість може бути спокійною лише тоді, коли її поважають. Він радив відводити дідусеві і бабусі почесне місце в родині, а якщо живуть далеко від онуків – обов’язково з ними листуватися, бо на старості років людина дорожить увагою до неї. Особливо гостро педагог розумів проблеми самотньої старості. „Не ідуть сусіди, – пише він, – у кожного свої турботи. Швидше б закінчилися уроки в школі, може дітвора завітає. Хто води принесе, хто грубку розтопить”. Про кожну самотню людину в школі знали і підтримували. Учні – часті гості в їх оселях. Зустрічають як рідних. Школярі листа, газету прочитають, збігають до крамниці за необхідним, води принесуть, по-господарству допоможуть. Турбота про літніх людей в школі стала наріжним каменем всієї системи родинного виховання. „Пам’ятайте, – звертається О.Захаренко до своїх вихованців, – що ви в кожну хвилину життя комусь потрібні, що на вас хтось чекає… . Знайдіть же того, хто без вас почуває себе гірше, кому без вас важко”. Педагог всім своїм життям, всією діяльністю показував, що всюди і повсякчас можна комусь принести добро чи допомогти боротися зі злом. І в класі, і на вулиці, і вдома – скрізь є справи, до яких можна бути причетним. Головне, частіше ставити собі запитання: „Хто чекає мене з надією? Де без мене нелегко, незатишно, сумно?” Спостереження за вихованістю учнів, індивідуальні бесіди з батьками і матерями переконали педагога, що почуття поваги і вдячності до батьків потрібно формувати. А в окремі періоди, особливо в підлітковому, коли послаблюється зв’язок з родиною, потрібно спрямовано виховувати ставлення до рідних. У цей час необхідно виховувати в учнів потребу спілкуватися з людьми, любов та повагу до людей близьких, насамперед, до матері. Таке ставлення, не думку О. Захаренка, є одним з головних показників роботи школи. Він пише: „Вдивляючись у духовний світ вихованців, учительський колектив Сахнівської середньої школи вирішив найсерйозніше поставитися до справи формування у школярів такого благородного почуття, як вдячність, особливо до батьків. Останнє, наче чутливий прилад, точно показує, якою є людина, чого добилася у вихованні школа” . Один раз на тиждень учні та батьки мають змогу прослухати радіогазету, яка їм присвячена. Це розповіді на все село про мам-трудівниць, їх трудові досягнення, успіхи у виховання дітей. Потім слова подяки від дітей, відгук класного керівника, добрі слова односельчан. Передачі переконують кожного в тому, що мати, батько – найдорожчі люди. Їх розум, доброта, воля, любов творять щастя дітей, родини.