Сторінка
4

Формування соціально-позитивної поведінки старшокласників

3. Педагогічний такт і педагогічна етика, завдяки яким складаються нормальні стосунки з важкими підлітками, з'являється можливість взаємовиховання, самовиховання, успішного усунення причин важковиховуваності.

4. Розвинені організаторські здібності, які дозволяють залучити батьків, громадськість, інших фахівців до перевиховання проблемного підлітка, використати всі виховні можливості.

5. Методика і стиль виховання, вироблені соціальним педагогом на основі власного досвіду, з урахуванням обдарованості і здібностей, забарвлених своєю індивідуальністю.

Слід зазначити, що остання якість є особливо важливою, коли йдеться про індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваного підлітка. Особистісний підхід уже за самим визначенням є взаємовідношенням двох особистостей, де індивідуальність педагога не менш значуща, ніж індивідуальність підлітка. Ми знаємо, що часто батьки, педагоги шукають причину конфлікту у самому підлітку, хоча іноді основною причиною конфлікту є дорослі. А звідси можна сказати, що перевиховувати може той соціальний педагог, який духовно розвивається швидше за своїх підопічних. Для нього перевиховання є не "важкою роботою", а творчим процесом "вирощування людини" з правильною "корекцією стовбура і гілок", душі, розуму і дій.

У зв'язку з цим можна виокремити групу професійних якостей особистості, які є найбільш необхідним у корекційно-виховній роботі: особистісні якості, пов'язані з розвитком у соціального педагога емпатії - здатності розуміти і відчувати внутрішній світ і внутрішній стан іншої людини і пройматися її переживаннями; здатність активно впливати на підлітка, динамізм особистості; комунікативні уміння соціального педагога: уміння управляти своєю поведінкою; бути уважним, спостережливим, гнучким тощо; уміння соціальної перцепції (читання по обличчю); уміння розуміти, а не лише бачити, тобто адекватно моделювати особистість підлітка, його психічний стан за зовнішніми ознаками; уміння презентувати себе у спілкуванні з підлітками; уміння вербальної і невербальної взаємодії з підлітком; готовність до педагогічної творчості, уміння імпровізувати (змінювати свою поведінку залежно від середовища, ситуації, моменту приймати рішення); рефлексивні уміння: усвідомлення істинних мотивів своєї педагогічної діяльності, своїх вчинків; уміння відмежовувати власні труднощі і проблеми від труднощів і проблем вихованців; оцінка наслідків власних ціннісних впливів на вихованців. У своїй сукупності ці якості відображають індивідуальність і є підґрунтям для індивідуального педагогічного стилю діяльності, що, безперечно, позитивно впливає на весь корекційно-виховний процес у роботі з важковиховуваними підлітками.

Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-виховуючого середовища

Нині проблема виховання духовності не лише не втрачає актуальності, а ще й загострюється, оскільки вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер і не були зорієнтовані на внутрішній, особистісний світ кожної людини як основу вирішення проблеми. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості повинен здійснюватися через взаємозв’язок суб’єктивного фактора та соціального.

Аналіз філософської психолого-педагогічної і соціально-педагогічної літератури з питань сутності духовних цінностей дозволив зробити такі висновки: по-перше, семантичне наповнення поняття "цінність” ускладнює його однозначну дефініцію; по-друге, більшість дослідників звертає особливу увагу на цінності в структурі особистості, вважаючи їх одним із детермінуючих факторів у процесі її формування; по-третє, через цінності, які є індивідуальними для кожної людини, особистість пізнає навколишній світ, визначає власне місце в ньому та взаємини з іншими людьми; по-четверте, на формування духовних цінностей особистості впливає багато чинників, серед яких головну роль відіграють соціальні інститути: сім’я, школа, найближче соціальне оточення, засоби масової інформації.

Духовні цінності кваліфікуються, як вершинні досягнення людства, що являють собою цілеспрямовуючі ідеали для формування особистості, які в повсякденному житті трансформуються у ціннісні орієнтації, що упорядковують поведінку особистості.

Виховання - це педагогічне керівництво індивідуальним становленням людської особистості, формуванням її рис і якостей, що відповідають вимогам суспільства, його ідеалам. Виховання духовної творчої особистості учня як суб’єкта соціальних відносин передбачає педагогічне керівництво розвитком потенційних (креативних) можливостей кожної дитини, формування у неї таких мотивів, рис, якостей, які притаманні творчій, освіченій високоморальній людині і забезпечують індивідуальне становлення духовних цінностей особистості.

Таким чином, у педагогічному плані феномен духовності традиційно співвідноситься з когнітивно-інтелектуальними, чуттєво-емоційними процесами, самосвідомістю та волею особистості, що відображається в її діяльності та поведінці. Характерним показником духовності є моральна, естетична та етична спрямованість особистості.

Концептуальним положенням дослідження є загальноприйнята думка, що механізм формування духовних цінностей розглядається як ріст особистості: від формування високодуховних потреб і мотивів у сфері спрямованості, пошуку та засвоєння відповідної значущої інформації - до формування задумів, цілей, планів, програм високодуховної діяльності, поведінки, дій і вчинків та отримання відповідних результатів перетворення особистості (зміна ставлень, самооцінки, досвіду тощо). Завдяки цьому відбувається розвиток якостей високодуховної особистості за всіма її підструктурами, формування готовності до подальших високоморальних, пізнавальних і творчих дій.

Науково-педагогічний аналіз досліджень, присвячених питанню формування духовних цінностей старшокласників свідчить про соціально-педагогічну значущість окресленої проблеми. Метою формування духовних цінностей старшокласників є виховання у них високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань, створення таких умов, які б сприяли розвиткові моральної активності старшокласників, формуванню моральної спрямованості їхньої психічної діяльності, потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань. Вирішальною умовою формування духовних цінностей старшокласників є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті ціннісного самоусвідомлення особистості. Забезпечити це може цілеспрямована система соціально-педагогічної і психологічної взаємодії педагогів з учнями.

Духовна цінність є багатовимірним феноменом, пов’язаним з особливими механізмами в емоційній сфері особистості. Емоційному сприйняттю об’єктів передує когнітивний акт, раціональна оцінка і тільки згодом - емоційна реакція. У соціально-педагогічних дослідженнях наголошено на істотних її ознаках: здатність задовольняти яку-небудь потребу; здатність викликати емоційне ставлення до об’єкта (матеріального або духовного); значущість або корисність для суб’єкта; стимулювання активності особистості; регуляція поведінки на підставі ідеалів, норм.