Сторінка
2
Нині вдумливий учитель, відчуваючи, розуміючи недосконалість сучасних програм, які мало чим відрізняються від програм радянського часу (за структурою), не враховують усіх психологічних особливостей дитини в розвитку, вдається до іншої крайності. Починається перенесення на наш ґрунт інших педагогічних систем, які не враховують менталітету народу, його історичного і культурного розвитку. Поряд із багатьма позитивними педагогічними сторонами цих систем може бути перенесено багато такого, що може заважати духовному національному поступу молодої генерації, а значить і всього народу. Водночас слід брати все позитивне, що сприятиме повноцінному духовному розвитку дитини.
Сучасної методичні позиції викладання образотворчого мистецтва
Завдання сучасної методики з образотворчого мистецтва полягає в розв'язанні протиріччя між вираженням і відображенням, їх взаємозалежності та взаємозв'язку. Методика викладання образотворчого мистецтва в школі повинна ґрунтуватися на таких методичних позиціях:
1. Урахування сучасних здобутків філософії, психології, педагогіки, фізіології.
2. Використання напрацювань теорії й практики художньої творчості, що визначає розвиток творчих здібностей.
3. Розвиток емоційної чутливості. Основою навчання є психологічне емоційне освоєння об'єкта дитиною, де річ сприймається як стан речі.
4. Нерозривність, органічна єдність навчання й виховання.
5. Навчання й виховання через образотворче мистецтво в старших класах побудоване на розумінні суті мистецтва шляхом розширення знань про історію мистецтва, стильові особливості, на прикладах життя і творчості визначних малярів як минулого, так і сьогодення.
Основою навчання й виховання в образотворчому мистецтві мають бути уроки малювання, Методика малювання передбачає умовний поділ процесу творення на три складові, без усвідомлення яких процес малювання, особливо творча частина, перетворюється на блукання в темряві. Три складові процесу малювання:
1. Архітектонічна (композиційна).
2. Формотвірна.
3. Кольоротвірна.
Архітектонічність твору полягає в єдності конструктивної побудови, матеріалів, пластики для вираження певної ідеї. Єдність у всіх взаємовідношеннях всіх частин (кольору, форми) єдиного органу твору.
Формотвірна складова ґрунтується на системі живописно-тонального методу О.Соловйова, а не на лінійно-конструктивній системі О.Дейнеки, на якій й побудовані попередні підручники і програми з образотворчого мистецтва. Кольоротвірна складова є логічним і продовженням і розвитком формотвірної. Кольоротвірна складова вміщує в собі ідею кольору: кольори, взаємодія кольорів, їхня насиченість, світло, кольоровий тон перебувають у зв'язку з нашим психологічним станом. Радість чи сум, надія чи відчай, тривога тощо, означають певне сприймання, тобто певний психологічний стан, власне ставлення людини до чогось, можуть бути зображені поєднаній певних форм речей та їхніх кольорів, тобто зображено не просто речі, а їхні стани, річ перетворюється у форму буття. Кольоротвірна складова ґрунтується на вченні про колір. Крім цього, автор вводить ще й таку характеристику як енергомісткість. Вихідним у розкритті є використання трьох «трикутників» кольорів: темний, нормальний, світлий. Саме за допомогою «трикутника» кольорів учні усвідомлено можуть використовувати певні кольори, що характеризуються тією і іншою взаємодією між собою, з тим чи іншим напруженням, з тією і іншою енергетичною характеристикою, що необхідно для точнішого вираження тієї чи іншої ідеї.
Методика образотворчого мистецтва має керуватися розумінням існування речі як складової: чутливості І ступеня і II ступеня, ступінь чутливості речі є її духовим образом і наслідком психологічного опрацювання та освоєння матеріального образу, внаслідок чого виникають корективи в кольоровому вирішенні та у формі речей. Найважливішим завданням навчального процесу є створення духовного образу речі через психологічне освоєння людиною дійсності. Суть психологічного освоєння дещо відмінна від використовуваного психологічного наближення. Воно (психологічне освоєння) полягає не в акцентуванні чогось зовнішнього до речі, а у виокремленні внутрішніх особливостей, внутрішніх характеристик, що обумовлюють стан речі й характеризуються вищою чутливістю: самотністю, сумом, радістю, мовчазністю, агресивністю, спокоєм тощо.
Треба вчити дітей бачити, відчувати світ у собі. Тільки тоді дитина повно відчуватиме світ, тоді малювання чогось чи когось буде малюванням себе, тобто своїх почуттів. Психологічне освоєння допомагає учневі усвідомити свої відчуття стосовно предмета і потім на малюнку так само усвідомлено відтворити його, але вже як наслідок реалізації своїх емоцій. Учні не обов'язково мають відчувати на початку роботи певні емоції стосовно об'єкта зображення. Йдеться проте, щоб учень сам умів реалізувати будь-який уявний психологічний стан через композиційну, колірну побудову зображення. Емоційний психологічний стан аналізується, він є первинним і диктує той чи інший характер вирішення твору. Треба розвивати вміння підпорядковувати об'єкт нашим відчуттям. Наші відчуття реагують на певну композиційну побудову, певне співвідношення фарб тощо, і вони (відчуття) є індикатором правдивості зображуваного. Основою творчого процесу є реалізація наших відчуттів, а не реалізація тільки наших знань про предмет.
Важливо розрізнити два процеси, що мають протилежні напрями в процесі свого розвитку. Процес сприймання творів мистецтва відбувається з виникненням емоційної реакції, що є наслідком композиційної побудови, колірного вирішення, ритму тощо. Емоції тут виникають як наслідок уже наявного твору, його ідеї. Тобто первинним є зображення, а вторинним — емоції.
Процес творення твору обумовлений виникненням у людини певного ставлення до того, що ще буде втілено в ньому. Тут первинними виступають емоції, а вторинним — зображення, яке з'являється пізніше і є наслідком емоційного стану.
Якщо сподіватися, що під впливом змалювання якоїсь речі в дитини пізніше з'являться якісь почуття, то це втрата часу і праці. Безперечно, сприймання мистецтва і творення мистецького твору передбачає єдність мислення й відчуття, раціонального та емоційного. У цих процесах здійснюється взаємовплив одного на інше, часто зливаючись в цілісний духовний стан. Тут можна говорити про думки «чутливі» й почуття «розумні». Не можна абсолютизувати роль емоцій, де відчуття, що виникають, неможливо пояснити. Не можна ставати й на точку зору раціоналізму, де естетичні почуття є на слідком тільки логіки, раціоналізму.
Завдання методики — дати дитині можливість цілеспрямовано розвивати творчі здібності, Відмінність даної методики від традиційної ще і в тому, що тут використовують цілі блоки завдань на одну й ту саму тему. Наприклад, тема «Дерево»:
«Дерево сумне». «Дерево веселе». «Дерево гомінке». «Дерево молоде». «Дерево старе». «Дерево добре». «Дерево зле». «Дерево горде».
Використання таких блоків завдань допомагає дітям точніше виражати свої відчуття. Дана методика передбачає обов'язковість домашніх завдань, які є необхідною умовою вдосконалення знань, умінь, відчуттів дитини, 1—4-ті класи: учні повинні вміти: • користуватись інструментами і матеріалами;