Сторінка
2
ü Багатоукладність та варіативність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форми і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних записів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів, запровадження поліваріантності навчальних програм, поглиблення і розширення їх практичної сприятливості, референції та індивідуалі
ü зований навчально-виховного процесу: розвиток мережі державних та недержавних позашкільних закладів.
ü Добровільність та доступність, що передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб абсолютності у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні здобуті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.
ü Самостійність і активність особистості, що полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності та у позанавчальний час.
Перші позашкільні заклади: виникнення та розвиток
Як відомо усі починають вивчення якогось предмету з історії його виникнення та функціонування, тож і ми подамо трохи матеріалу з історії виникнення та розвитку позашкільної освіти. На початку XX століття були організовані перші позашкільні заклади, діяльність яких в першу чергу була пов'язана з культурно просвітницькою роботою. Першими позашкільними об'єднаннями як факторами розвитку особистості були клубні об'єднання, спортивні майданчики, літні оздоровчі табори. Організатори позашкільної освіти та виховання намагалися протистояти консерватизму офіційної освіти та виховання і за мету ставили створення сприятливих умов для розвитку як індивідуальних якостей особистості дитини, так і формування в неї відповідальності, солідарності, товаришування. Грані позашкільного життя та різноманітність занять сприяли цьому. Виникнувши як самостійна діяльність, позашкільна робота набула педагогічного статусу завдяки розмаїттю видів, форм демократичної організації дітей та молоді. Які спиралися на прогресивні традиції народної педагогіки. Являючи собою частину соціокультурного середовища, позашкільні заклади своєю діяльністю завжди реалізовували принципи зв'язку освіти із життям, активно відгукуючись на всі зміни як у потребах власно дитини, так і суспільства в цілому. Перші роки радянської влади стали часом розквіту позашкільної освіти. Саме тоді почали входити до життя цікаві педагогічні починання, з'являтися оригінальні форми організації дитячого життя; йшло інтенсивне становлення науково – методичної бази позашкільного руху, позашкільної роботи, позашкільної освіти. Велися наукові дослідження та спостереження за розвитком самодіяльності, творчих здібностей осбистості, її інтересів і потреб, вивчалися колективні, групові та індивідуальні форми роботи. Позашкільна освіта була включена до загальної системи народної освіти. Особливий імпульс розвитку позашкільної освіти, відділу позашкільних навчальних закладів був даний Першим Всеросійським з'їздом з освіти, який проходив у серпні 1918 р. в Москві. На з'їзді працювала позашкільна секція, яка розробила основні положення позашкільної освіти. Особливу цінність у розробці теорії позашкільної освіти являє «Енциклопедія позашкільної освіти» професора Є.М. Мединського. Яка побачила світ у 1923 році. Вона була одним з фундаментальних досліджень, яке мало теорико – методологічний характер. Є.М. Мединський підійшов до визначення мети, змісту позашкільної освіти, визначаючи її безперервний процес, який супроводжує розвиток і формування особистості протягом всього життя людини.
Картина розвитку позашкільної освіти в радянські часи була надто яскравою, наповненою подіями і протиріччями. Видавалися десятки журналів, де регулярно друкувалися науково – педагогічні і методичні матеріали з позашкільної освіти, створювалися все нові і нові організаційні системи, які сприяли включенню дітей до активної творчої діяльності за інтересами, допомогали змістовно проводити час дозвілля та отримувати основи професійної майстерності. Той час вражав розмаїттям форм позашкільної освіти і увагою, яка їм приділялася. Йде інтенсивний розвиток теорії виховання, де ведучим визначається цілісний підхід до особистості вихованця. Саме в цей період були закладені основи теорії соціального виховання, теорії, яка за думкою А.С. Макаренка, виходила з того, що людина не виховується частинами. Перша половина XX століття стала часом, коли остаточно сформувалася система позашкільної освіти, що надало можливість стимулювати й розвивати здібності та інтереси дітей в сфері мистецтва, живопис, техніки, туризму, фізкультури і спорту, а також визначилися типи позашкільних навчальних закладів – спеціалізовані та комплексні(багатопрофільні). Сталими вже були зміст і форми роботи позашкільного навчального закладу. За думкою спеціалістів позашкільний навчальний заклад представляв собою своєрідну спільноту дітей та дорослих, яка характеризується цілеспрямованістю, різновіковим складом учасників, автономністю існування, циклічністю функціонування, різноманітністю і свободою вибору діяльності. Формальними і неформальними відносинами між дітьми і дорослими, можливістю дитини не залежати від стереотипу думки, яка притаманна оточуючим, можливістю виступати у новій соціальній ролі.
Пострадянська система освіти залишила для нас принципи позашкільного виховання, які складають фундамент та першооснови сучасної позашкільної овіти: масовість та загальнодоступність занять на основі добровільного об'єднання дітей за інтересами; розвиток ініціативи і самодіяльності дітей та молоді; громадянсько – корисна направленість діяльності творчих об'єднань; різноманітність форм позашкільної освіти; врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей та молоді.
Останні роки напередодні розпаду СРСР та утворення нової незалежної держави – Україна саме, стали періодом найвищого розвитку позашкільних навчальних закладів, які були складовою частиною соціуму. Саме в цей час визначилися головні напрями у змісті діяльності та склалася унікальна система роботи з дітьми, яка не мала аналогів у світі та включала чітко визначенні завдання, зміст і форми виховної роботи. Зміст основних видів позашкільної діяльності був зорієнтований на врахування вікових і особистісних особливостей дітей. Було сформовано своєрідну індустрію організації дозвілевої діяльності дітей та молоді. Позашкільні навчальні заклади були одним з основних виховних інститутів соціуму, посилювалася їх методична роль у розповсюдженні педагогічних знань, у пропаганді більш активних форм виховного впливу за місцем проживання, в індивідуалізації роботи з дітьми, які потребують особливої уваги суспільства. Крім того, значно посилилася роль позашкільних навчальних закладів у координації всієї виховної роботи в соціумі. За часи існування незалежної України стало зрозумілим, що для подальшого розвитку системи позашкільної освіти необхідним є надання позашкільним навчальним закладам фінансової і господарчої самостійності у вирішенні життєво важливих питань у виборі змістовних видів діяльності; в становленні структури і штатного розпису, у питаннях оплати праці. Для вирішення проблем, які виникають, необхідний експериментальний пошук шляхів і засобів модернізації організаційно – органічного механізму; встановлення оптимальних ляхів розвитку позашкільних навчальних закладів, розробка основ документального забезпечення і встановлення нового правового статусу позашкільної освіти.