Сторінка
4

Проблеми сучасної сім'ї

Ідеальна – це коли одружуються, бо присутнє справжнє кохання. Коли у відносинах, або шлюбі немає навіть тіні розрахунку або користі. В таких родинах немає місця зрадам, немає сварок, а є здорова дискусія. Кожен з подружжя намагається догодити іншому. Саме в таких сім'ях, на нашу думку, діти мають гордість за батьків. В них є гарний приклад того як потрібно поводитися в своїй майбутній родині, яку вони згодом створять.

Середня сім'я – це та, що поєднує в собі стосунки, що складаються в ідеальних та негативних родинах.

Негативна, або скандально-дратівлива сім'я характеризується постійними сварками, недовірою, зрадою та багато чим іншим.

Сучасні молоді сім'ї також можна класифікувати, наприклад, за структурою – повні і неповні сім'ї.

На думку Ф.А. Мустаєвої, існує три типи молодих сімей.

Перший тип – традиційний. Сім'я такого типу характеризується орієнтацією подружжя виключно на сімейні цінності, на двохдітну (або більше) сім'ю. Лідером в сім'ї, принаймні, формальним, є чоловік. Однак лідерство в сім'ї значною мірою визначається лідерством в господарсько-побутовій сфері її діяльності (фінанси, влаштування житла). Коло друзів у подружжя, як правило, загальне і досить обмежене. Дозвілля частіше спільне.

Другий тип – подружжя орієнтоване переважно на розвиток особистості, мають установку на малодітну сім'ю. Спостерігається соціально-рольова рівновага (по можливості використовується допомога батьків подружжя). Сім'я може бути і відкритою, і закритою для мікрооточення. Тип лідерства – демократичний: спільний або роздільний за сферами життєдіяльності сім'ї.

Третій тип – молоде подружжя, орієнтоване переважно на розваги. При цьому чоловік і дружина мають як спільних друзів, так і кожен своїх з числа, як правило, колишнього оточення. Репродуктивні установки припускають бездітну або малодітну сім'ю. Лідерство в сім'ї може бути як авторитарним, так і демократичним.

У педагогів-практиків прийнято розділяти сім'ї на «благополучні» та «неблагополучні», хоча благополуччя нерідко носить лише видимий характер і визначається за анкетними даними: наявність батьків, їх працевлаштування, матеріальне становище в сім'ї. Безперечно, всі ці показники мають вплив на сімейне виховання. Але часто за цим анкетним благополуччям приховуються глибокі внутрішньосімейні протиріччя. Це сім'ї псевдоблагополучні, псевдосолідарні.

Відомо, що в благополучних сім'ях батьки передають дітям власні духовні цінності, як «сукупність пріоритетів, що визначають інтереси, потреби, запити, мотиви матеріальні й духовні, на основі яких вибудовуються певні моделі життя, здійснюється сучасна і проектується майбутня діяльність».

Неблагополучними прийнято вважати ті сім'ї, в яких чітко простежуються дефекти виховання. Саме в таких родинах діти часто хворіють, адже за постійну напруженість в сім'ї дитина розплачується неврозами і іншими хворобами. У неблагополучній родині доводиться спостерігати явне або приховане емоційне напруження дитини, що переходить у відторгнення. Часті покарання, окрики, незадоволення з боку батьків змушують дитину прийти до висновку що її не люблять, що вона нікому не потрібна. У відповідь на цю ситуацію дитина замикається, йде в свій вузький і нерадісний маленький світ або намагається привернути до себе увагу, змушує батьків полюбити себе. Все це призводить до того, що дитина не може знайти своє місце в сім'ї, а потім в житті.

Родина – це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. Так, у тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це приводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить з себе з щонайменшого приводу, нерідко, сам того не розуміючи, формує подібний тип поведінки у своїх дітей і т.д.

Від умов виховання в сім'ї залежить адекватна і неадекватна поведінка дитини. Зокрема діти, у яких занижена самооцінка, виростають в сім'ях, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед ним завищені завдання. Дитина відчуває, що не відповідає вимогам батьків, породжує комплекси, від яких потім неможливо позбавитися.

Неадекватність також може виявлятися і завищеною самооцінкою. Це відбувається в сім'ї, де дитину часто хвалять, і за дрібниці, і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка.

Зупинимося на найбільш поширених стилях сімейного виховання, що визначають особливості відносин підлітка з батьками і його особистісний розвиток.

Демократичні батьки цінують в поведінці підлітка і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають йому право бути самостійним в певних сферах свого життя; не порушуючи його прав, одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумній турботі, зазвичай не дуже дратує підлітка; він часто прислухається до пояснень – чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості при таких взаємовідносинах проходить без особливих переживань і конфліктів.

Авторитарні батьки вимагають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні йому пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, і їх спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.

Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль поєднуються з емоційно холодним відношенням до дитини. Тут неминуча повна втрата контакту. Ще більш важкий випадок – байдужі і жорстокі батьки. Діти з таких родин рідко ставляться до людей з довірою, зазнають труднощів у спілкуванні, часто самі стають жорстокими, хоча мають сильну потребу в любові.

Поєднання байдужого батьківського відношення з відсутністю контролю – гіперопіка – теж несприятливий варіант сімейних відносин. Підліткам дозволяється робити все, що заманеться, їх справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою. А підлітки, як би вони іноді не бунтували, потребують батьківської опори, вони повинні бачити зразок відповідальної поведінки дорослого, на який можна було б орієнтуватися.

Гіперопіка – зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, – приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні з однолітками.

Проблеми виникають і при високих очікуваннях батьків, виправдати які дитина не в змозі. З батьками, що мають неадекватні очікування, в підлітковому віці зазвичай втрачається духовна близькість. Підліток хоче сам вирішувати, що йому потрібно, і бунтує, відкидаючи чужі йому вимоги.

Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи сім'ї на виховання дитини, необхідно пам'ятати про внутрішньосімейні психологічні фактори, які мають виховне значення і представляють собою необхідні форми поведінки батьків: