Сторінка
2

Особливості організації роботи педагога-дефектолога з батьками дитини з порушеннями психофізичного розвитку

Говорити прямо те, чого в цей момент ти хочеш, а не вдаватися до непрямих висловлювань та узагальнень. ("Я хочу, щоб ти уважно мене вислухав" замість " Ти ніколи мене не слухаєш").

Не читати чужих думок (краще запитати прямо "про що ти думаєш?" замість того, щоб стверджувати "Я знаю, що коли ти так дивишся, то думаєш, що я. ").

Говорити про себе і про те, що відбувається зараз і тут, про конкретну проблему. Не перелічувати вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє.

Конче необхідно слухати, бути уважними до свого партнера, намагатися почути за потоком агресивних слів що він хоче насправді.

Не використовувати "ярликів" (ти - як дитина, невротик, безвідповідальний), бо вони тільки загострюють ситуацію.

Уникати погроз типу "якщо ти не., то я.!!!"

Намагатися не підвищувати голосу. Як не дивно, часто незвично тихий голос значно більше привертає увагу і знижує інтенсивність виникнення бар'єрів.

Не звинувачувати категорично. Не перекладати всю вину на партнера. Пам'ятати, що поведінка батьків теж може ускладнювати ситуацію, у якій конче необхідно показати готовність іти назустріч.

Перспективний план роботи з батьками

І етап. Організаційно-пропедевтичний

Педагогічний напрям

Вересень, жовтень, листопад

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Встановлення емоційно-психологічного та довірливого контакту з сім'єю.

2. Формування конструктивного характеру ставлення батьків до дитини та прямування активності сім'ї на прийняття дитини такою, якою вона є.

3. Попередження виникнення конфліктів, дискомфорту в сім'ї, пов’язаних з порушеннями мовлення у дитини.

ІІ етап.

Грудень, січень, лютий.

Педагогічний напрям

1. Оволодіння вміннями і навичками психолого-педагогічного контролю за мовленнєвим розвитком дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Забезпечення максимальним обсягом знань про особливості мовленнєвого розвитку дітей із ТПМ та засоби корекції в умовах сім'ї.

3. Надання кваліфікованої підтримки щодо створення розвивальних умов і виховної системи дітей із порушеннями психофізичного розвитку в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Формування позитивного ставлення батьків до дитини та спрямування активності сім'ї на корекцію порушень мовлення дитини.

2. Узгодження індивідуальної сімейної програми корекції вад мовлення.

3. Визначення рівня комфортності й задоволеності взаємодією батьків, дитини і фахівців.

Роль психологічного клімату у формуванні особистості дитини

Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини. Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зовнішності. Особливо це стосується виховання дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої уваги і любові. Адже хвора дитина думає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для батьків, постійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами. Вона боїться, щоб батьки її не розлюбили. Чим більше ображена дитина долею, тим більше батьківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою, нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги, ставити конкретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення - це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім'ї дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, розумний розподіл обов'язків між членами сім'ї. Сім'ї, де виховуються діти з особливими потребами, часто є неблагополучними, батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім'ях важлива наявність саме обох батьків для нормальної життєдіяльності такої дитини.

На чолі виховного і лікувального процесу дитини з особливими потребами повинна бути мати з її любов'ю і турботою.

Дитина має почуватися щасливою, і це допоможе найбільш повно виявити свої емоційні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні допомогти таким матерям здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім'ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.

Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат - значний потенціал у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті.

Психолого-педагогічна допомога батькам в організації гуманних відносин з дітьми

Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності спеціалістів на формування рівня педагогічної культури сім'ї, єдності виховних впливів на дитину, оновлення змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.

В.О. Сухомлинський писав: "Батьківська педагогіка - це, на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями". За його висновками, нині немає важливішого у сфері виховання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей. "Без турбот про педагогічну культуру батьків, - зазначав він, - неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики".

Взаємини між батьками і дітьми - важлива ланка родинного життя. У кожній сім'ї вони складаються по-різному і, на превеликий жаль, не завжди вдало. Тому питання щодо підвищення педагогічної культури батьків і надання їм допомоги у вихованні та налагодженні доброзичливих стосунків з дітьми є досить актуальним, і саме соціальні педагоги покликані допомогти батькам у налагодженні стосунків з дітьми. На думку В. Безлюдної, їхня роль у цьому процесі зумовлена кількома обставинами: