Сторінка
6
Найбільшу частину уроку займає вправляння (тренування та практика). Це його провідні компоненти. Особливістю навчального процесу з іноземної мови є те, що на уроці має місце тренування як щойно введеного, так і раніше поданого, але ще не засвоєного матеріалу. Отже характер тренування чи практики буде залежати від поставленої учителем мети уроку. При цьому, мета уроку має бути реалізована у комплексі вправ: умовно-мовленнєві (для формування навичок), так і мовленнєві (для розвитку вмінь).
Формування міцних навичок та вмінь неможливе без узагальнення вивченого, без приведення в систему засвоєних знань, навичок та вмінь. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід наголосити, що подібні завдання можуть передбачати не тільки систематизацію мовного матеріалу, але й актуалізацію навичок та вмінь у межах вивчених тем.
Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється, безпосередньо в ході навчального процесу (поточний контроль), або на етапі завершення теми чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль, який залишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль може займати частину уроку або цілий урок.
Слід окремо зупинитись на питанні контролю або перевірки виконання домашнього завдання. Якщо виконані вправи мають бути перевірені на уроці, то це можна здійснити двома способами: або присвятити цьому окремий етап уроку, що логічно випливає із завдань конкретного уроку, або включити домашню вправу у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання і в ході якої стає можливим контроль та оцінка виконання домашнього завдання. Обидва способи є ефективними,якщо перевірка домашнього завдання не відокремлюється штучно від етапів уроку, тобто не порушує його логіки.
Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, торкаючись разом з тим і недоліків їх роботи, оголошує та мотивує оцінки, записує їх в журнал та щоденники учнів, роз'яснює домашнє завдання. При формулюванні домашнього завдання важливо передбачати, його запис на дошці, короткі інструкції щодо способів його виконання та оформлення. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли завдання і чи зробили відповідні записи в щоденниках. Структура уроку подана у таблиці 1
Таблиця 1. Структура уроку іноземної мови
Частини уроку |
Компоненти уроку |
Постійні компоненти |
Змінні компоненти |
І |
Початок уроку | ||
Організаційний момент |
+ | ||
Мовленнєва/фонетична зарядка |
+ | ||
II |
Основна частина уроку | ||
Подача нового матеріалу | |||
Тренування в мовленні |
+ | ||
Практика в мовленні |
+ | ||
Систематизація вивченого |
+ | ||
Контроль навичок та вмінь: |
+ | ||
- поточний |
+ | ||
- тематичний, підсумковий | |||
III |
Заключна частина уроку | ||
Повідомлення домашнього завдання |
+ | ||
Підбиття підсумків уроку |
+ |
В цій структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого. Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв'язок залежать від типу уроку. Структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, його логіку. Порядок слідування компонентів не є незмінним: залежить від мети, характеру, матеріалу уроку та його зв'язок з попереднім та наступним уроками.
Комунікативний метод навчання іноземних мов
Основною метою навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах є розвиток можливостей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Саме школа повинна підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови вчитель повинен формувати в учнів уміння і навички іншомовного спілкування, передбачити досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який би був достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах., орієнтуватися у соціокультурних аспектах країни, мову якої вивчають.
Суть комунікативного навчання полягає у підготовці учня до участі в процесі іншомовного спілкування в умовах іншомовного спілкування, створених у класі.
За комунікативного підходу учні засвоюють лексико-граматичний матеріал і опановують навички й уміння іноземної мовленнєвої діяльності в процесі активного спілкування, взаємодії під час виконання навчальних завдань. В основі такого підходу, його результативності лежить створення навчальних ситуацій, що викликають інтерес, захоплення, відбивають систему стосунків тих, хто спілкується.
Побудувати все заняття на спілкуванні нелегко. Особливо важко викликати в усіх учнів навчальної групи особисту зацікавленість в обговоренні відповідних навчальних питань і тем. А без цього справжнє спілкування замінюється на його зовнішню імітацію, яка не забезпечує високої комунікативної активності школярів, а отже, й міцного засвоєння відповідного лексико-граматичного матеріалу, навичок і вмінь практичного його опанування. Щоб досягти справжньої комунікативності школярів на уроці, вчителеві потрібно добре знати психіку своїх учнів, їхні інтереси, захоплення, стосунки, погляди і враховувати їх під час пошуку й вибору відповідних навчальних завдань, матеріалів, під час організації заняття.