Сторінка
7
А ти молишсяі Бідне дитяі
Де твій розум, де сила!
Ти ж хапаєшся піну благать,
Щоб ріку зупинила!»
XVII
Щось було спочатку в тих словах,
Наче чистії води;
Віяв свіжістю, добрістю з них
Якийсь дух охолоди.
Та помалу душне щось .тягло,
Наче самум пустині,
І робилося лячно, немов
В ніч без світла дитині.
І жахнувся Мойсей, і з землі
Підволікся насилу,
І сказав: «Пощо мучиш мене,
Поки ляжу в могилу?
Ти не мати мояі 3 твоїх слів
Не любов помічаю.
Ти не мати! О ти Азазель,
Темний демон одчаю.
Відступись! Заклинаю тебе
Тим ім'ям штирочертним!
Я не вірю тобі! Ти брехун,
Хоч ти будь і безсмертним».
І почулися тихі слова:
«Нерозумна дитина!
Ти кленеш мене ним, а я ж сам
Його сили частика.
Що мені твоя вбога клятьба!
Ти б умер із одчаю,
Якби сотую частку лишень
Знав того, що я знаю.
Ти кленеш, як твою сліпоту
Ткнув промінчик пожежі,
В якій я живу й він — понад всі
Часу й простору межі.
Ось розсуну ще крихту тобі
Тіснозорості таму:
Глянь на край той, що він обіцяв
Праотцю Аврааму!»
І заблис увесь захід огнем,
І уся Палестина
Стала видна Мойсею з гори,
Мов широка картина.
А незримий товариш його,
Знай, потихо говоре:
«Бачиш зеркало чорне внизу?
Се е Мертвеє море.
А по той бік високі шпилі
До небесної стелі
Простягаються круто рядом, —
Се там Кармелю скелі.
Глянь на північ, де гори Сіон —
Євусеї кочують,
А як крикнути добре з гори,
Амореї почують.
Отся срібная стрічка — Йордан
В Мертве море впадає;
Близько устя його Єрихон
Бродового жадає.
Одинока долина над ним,
Та тісняться до неї
Амоніти по сей бік ріки,
По той бік хананеї.
А на заході гори, верхи,
Полонини широкі,
А на північ мале озерце
І знов гори високі.
Ось тобі й Палестина уся,
Край овець і ячменю,
Від Кадеса до Кармеля всю
Мов затулиш у жменю,
Ні шляхів тут широких нема,
Ні до моря проходу!
Де ж тут жить, розвиваться, рости
І множиться народу?»
Та відмовив понуро Мойсей;
Хто дав з каменя воду,
Той сей край перемінить,, на рай
Для свойого народу!»
XVIII
Знов почувся притишений сміх.
«Віра гори ворушить!
Та поглянь сей новий ряд картин:
Те, що статися мусить!
Бач, як сунеться плем'я твоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крові бродить.
Ось століттями йде боротьба
За той шмат Палестини:
Амореї, гебреї, хетта,
Амалик, філістини.
Ось гебрейськеє царство! Що сліз
Коштуватиме й крові!
А заважить у судьбах землі,
Як та муха волові.
І не вспіє воно розцвісти,
И розлетиться на части,
Щоб у пащу могутніх сусід
Часть за частю упасти.
Ось поглянь, які хмари летять
Від Дамаска и Галаду!
Се йде Ассур, гебреям несе
І руїну, й загладу.
Ось поглянь, червоніють поля,
Труп на трупі усюди:
Се піднявся страшний Вавілон
На загладу Іюди.
Храм Єгови в огні . А сей тлум .
Мов комахи по полю,
Йдуть по тисячу сковані враз
Недобитки в неволю.
Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний,
Що коритися радив врагам,
Щоб не впасти до трумни.
Як же пустка смердить І але ось
Мов по пітьмі світає .
З тих, що тлумом пішли, подивись,
Як же мало вертає!
Щось дрібненьке ворушиться там,
Коло мурів Салима:
Новий люд, новий бог, новий храм,
Нова сила незрима.
І росте воно, б'ється в біді
І чіпляється грунту,
Пророк Єремія.
Мов будяк той низький і ціпкий,
Все готовий до бунту.
Понад голови люду того
Йдуть всесвітнії бурі,
Панства, царства встають і падуть,
Мов фантоми понурі.
Він же в своїм куточку хова
Непохитне завзяття
І ненависть лиш має для всіх,
І незмінне прокляття.
Та ненависть, найтяжча з усіх,
«Задля іншого бога»
Бач, як кублиться біля того
Храмового порога!
Вона плодить ненависть. Ось глянь:
За тиранським велінням
Ідуть сили, щоб плем'я твоє
Ще раз вирвать з корінням;
Чуєш стук? Се залізна стопа
Тих страшних легіонів,
Що толочить юдейські поля,
Робить пустку з загонів.
Чуєш плюск? Се ворожі мечі
Кров юдейськую точать.
Чуєш крик? Се юдейських дівчат
Дикі коні волочать.
Онде мати голодная їсть
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах —
Цвіт твойого народу.
Іще раз храм Єгови горить,
І сей раз уостаннє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.
І ще раз недобитки пливуть
У неволю, як ріки —
Та немає вже їм вітчини,
І не вернуть навіки.
І загасне Ізрайля звізда,
Щоб вже більше не сяти;
Лиш ненависть, що в храмі зросла,
Піде світом гуляти.
Сумніваєшся? Віри не ймеш?
О, ймеш віру, я знаю!
Се той рай, що жде плем'я твоє
У обіцянім краю!
Ти для нього трудився! Скажи,
Було за що трудиться?
Щоб наблизився він, може, ще
Схочеш палко молиться?»
І поник головою Мойсей.
«Горе моїй недолії
Чи ж довіку не вирваться вже
Люду мому з неволі?»
І упав він лицем до землі:
«Одурив нас Єгова!»
І почувся тут демонський сміх,
Як луна його слова.
XIX
Гуркнув грім. Задрижали нараз
Гір найглибші основи;
І один за одним понеслись
Передтечі Єгови.
Піднялася до стропу небес
Чорна хмара стіною,
Мов Ніч-мати насупила вид
Ненавистю грізною.
І заморгала бистро у тьмі
Огняними очима,
Забурчала, як мати, що, знай,
На лиху доню грима.
Із тривогою слухав Мойсей
Пітьми й блискавок мови,
Ні, не чути ще серцю його ,
У них гласу Єгови.
І ревнув понад горами грім,
З жаху їжиться волос,
Завмира серце в груді . та ні,
Не Єгови се голос.
Поміж скелі завили вітри,
Їх сердитії нути
Кліщать душу, мов стогін, та в них
Ще Єгови не чути.
Ось із градом і дощ злопотів,
І заціпила стужа,
І в безсиллі свойому душа
Подається недужа.
Та ось стихло, лиш води дзюрчать,
Мов хтось хлипає з жалю,
З теплим леготом запах потяг
З теребінт і мигдалю.
І в тім леготі теплім була
Таємничая мова,
І відчув її серцем Мойсей:
Се говорить Єгова.
«Одурив вас Єгова? А ти ж
Був зо мною на згоді?
І контракт підписав, і запив
Могорич при народі?
Бачив плани мої і читав
В моїй книзі судьбовій?
Бачив кінці і знаєш, що я
Не устоявся в слові?
"Маловіре, ще ти не почавсь
В материнській утробі,
А я кождий твій віддих злічив,
Кождий волос на тобі.
Ще не йшов Авраам з землі Уp
На гарранські рівнини,
А я знав всіх потомків його
До остатньої днини.
Вбогий край ваш, вузький і тісний
І багатством не блиска?
А забув,що тісна і вузька
І найбільших колиска.
Прийде час, з неї виведу вас
На підбої та труди,
Так, як мати дитину в свій час
Відлучає від груди.