Сторінка
3

Розвиток міжособистісних стосунків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

Іншим шляхом морального виховання є організація спільної діяльності дошкільнят - ігрової або продуктивної. У цих методах діти будують спільні будиночки, разом малюють картинки або розігрують сюжети. Передбачається, що в такій спільній діяльності діти вчаться узгоджувати свої дії, співпрацювати, виробляють навички спілкування. Проте нерідко такі спільні заняття дітей закінчуються сварками, невдоволенням діями однолітка. Справа в тому, що при відсутності уваги до однолітків та чутливості до його впливів, дитина не стане погоджувати з ним свої дії. Оцінки його дій (фіксовані в вербальних визначеннях) зазвичай передують баченню і безпосереднього сприйняття іншого, що зводить особистість однолітка до уявлень про нього. Все це «закриває» іншого і сприяє виникненню замкнутості, нерозуміння, образ і сварок. Володіння привабливими предметами і перевагу в предметній діяльності є звичайною причиною дитячих конфліктів і традиційною формою демонстрації власного Я.

Очевидно, що гуманне ставлення до інших засновано на здатності до співпереживання, до співчуття, що проявляється в самих різних життєвих ситуаціях. Значить, треба виховувати не тільки уявлення про належну поведінку чи комунікативні навички, але насамперед моральні почуття, які дозволяють приймати і сприймати чужі труднощі і радості, як свої.

Найбільш поширеним методом формування соціальних і моральних почуттів є усвідомлення емоційних станів, своєрідна рефлексія, збагачення словника емоцій, оволодіння своєрідною «азбукою почуттів». Основним методом виховання моральних почуттів як у вітчизняній, так і в зарубіжній педагогіці є усвідомлення дитиною своїх переживань, пізнання себе і порівняння з іншими. Дітей навчають розповідати про власні переживання, порівнювати свої якості з якостями інших, розпізнавати і називати емоції. Однак усі ці прийоми концентрують увагу дитини на самому собі, своїх здобутках й досягненнях. Дітей навчають прислухатися до себе, називати свої статки і настрої, розуміти свої якості і свої достоїнства. Передбачається, що дитина, впевнена у собі, добре розуміє свої переживання, легко може стати на позицію іншого і розділити його переживання, але ці припущення не виправдовуються. Відчуття та усвідомлення свого болю (як фізичного, так і душевного) далеко не завжди приводить до співпереживання до болю інших, а висока оцінка своїх достоїнств в більшості випадків не сприяє настільки ж високій оцінки інших.

У зв'язку з цим виникає необхідність нових підходів до формування міжособистісних відносин дошкільнят. Основною стратегією цього формування повинна стати не рефлексія своїх переживань і не посилення своєї самооцінки, а, навпаки, зняття фіксації на власному Я за рахунок розвитку уваги до іншого, почуття спільності і причетності з ним. Така стратегія припускає істотну трансформацію ціннісних орієнтирів і методів морального виховання дітей, що існують у сучасній дошкільній педагогіці.

Останнім часом формування позитивної самооцінки, заохочення і визнання достоїнств дитини є головними методами соціального та морального виховання. Цей метод спирається на впевненість у тому, що ранній розвиток самосвідомості, позитивна самооцінка і рефлексія забезпечують емоційний комфорт дитини, сприяють розвитку його особистості та міжособистісних стосунків. Таке виховання спрямовано на підкріплення позитивної самооцінки дитини. У результаті він починає сприймати і переживати тільки самого себе і ставлення до себе з боку оточуючих. А це є джерелом більшості проблемних форм міжособистісних стосунків.

Така фіксованість на собі і власних якостях закриває можливість побачити іншого. У результаті одноліток, найчастіше починає сприйматися не як рівний партнер, а як конкурент і суперник. Усе це породжує роз'єднаність між дітьми, в той час як головним завданням морального виховання є формування спільності та єдності з іншими. Стратегія морального виховання повинна припускати відмову від конкуренції і, отже, оцінки. Будь-яка оцінка (як негативна, так і позитивна) фокусує увагу дитини на власних позитивних і негативних якостях, на достоїнствах і недоліках іншого і в результаті провокує порівняння себе з іншими. Усе це породжує бажання догодити дорослому, самоствердитися і не сприяє розвитку почуття спільності з однолітками. Незважаючи на очевидність цього принципу, його складно виконати на практиці. Заохочення й осудження міцно увійшли в традиційні прийоми виховання.

Необхідно також відмовитися від змагального початку в іграх і заняттях. Конкурси, ігри-змагання, поєдинки та змагання досить поширені і широко використовуються в практиці дошкільного виховання. Проте всі ці ігри направляють увагу дитини на власні якості та гідності, породжують яскраву демонстративність, конкурентність, орієнтацію на оцінку оточуючих і в остаточному підсумку - роз'єднаність з однолітками. Саме тому для формування морального початку важливо виключити ігри, що містять змагальні моменти і будь-які форми конкурентності.

Часто численні сварки і конфлікти виникають через іграшки. Як показує практика, поява в грі будь-якого предмету відволікає дітей від безпосереднього спілкування, в однолітку дитина починає бачити претендента на привабливу іграшку, а не цікавого партнера. У зв'язку з цим на перших етапах формування гуманних відносин слід по можливості відмовитися від використання іграшок та предметів, щоб максимально спрямувати увагу дитини на однолітків.

Ще одним приводом для сварок і конфліктів дітей є словесна агресія (всілякі дражнилки, обзивалки та ін.) Якщо позитивні емоції дитина може висловити експресивно (усмішка, сміх, жестикуляція і т. д.), то самим звичайним і простим способом прояву негативних емоцій є словесне вираження (лайки, скарги і т. д.). Тому робота вихователя, спрямована на розвиток моральних почуттів, повинна звести до мінімуму мовну взаємодію дітей. Замість цього в якості засобів спілкування можна використовувати умовні сигнали, виразні рухи, міміку та інше. Крім того, дана робота повинна виключати будь-яке примушування. Будь-який примус може викликати реакцію протесту, негативізму, замкнутості.

Гра, як засіб розвитку міжособистісних стосунків у старших дошкільників

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. її назвали “супутником дитинства”, хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра — це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.