Сторінка
5
Відхилення у поведінці підлітків найчастіше пов’язане не з одним, а кількома перерахованими біологічними та соціальними факторами, їх комплексами, специфічними для перерахованих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання вимагає більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості і конфліктності поведінки, перебудови ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. Підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи, або занедбаний підліток, вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних планів та уявлень про нього. Недостатній розвиток інтелектуальних інтересів ще більше посилює Негативне ставлення до школи, котра асоціюється з неприйнятним, дитячим способом життя.
У дошкільному віці ознаками несприятливого розвитку є: виражена психомоторна розгальмованість, а також збудливість, упертість, реакції відмови.
У молодшому шкільному віці – поєднання низької пізнавальної активності та незрілості емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод – із потягом до гострих відчуттів та вражень. Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови, характерної для незрілих особистостей. Гіперкомпенсаторні реакції, пов’язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку в них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших. Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.
На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов’язані з типом розладів поведінки: неузгодженість між прискореним фізичним та статевим і сповільненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходження між істинним, паспортним, віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.
Найнесприятливішим є варіант дисгармонійної акселерації, яку психологи називають інтенсифікацією статевого розвитку. Він характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різкий прискоренням його темпу. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат. Для хлопців більш характерна затримка соматосексуального розвитку. Хоча і те й інше є ґрунтом для виникнення відхилень у розвиткові.
Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв реформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку. А також некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.
Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у перехідному віці є переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку (нестійкості, ефективності, збудливості, розгальмованості потягів, акселерації або ретардації соматопсихічного розвитку).
Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді, – потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації
Розглядаючи проблему девіантної поведінки ми у своїй роботі визначили основні соціально – психологічні підходи до визначення причин девіантної поведінки. З’ясували наслідки девіантної поведінки; як на протиправну поведінку неповнолітніх впливають соціальні і психологічні фактори, висвітлили основні методи діагностики девіантною поведінки та її корекція.
Ми спробували вияснити основні напрямки та методи профілактичної роботи з підлітками, що схильні до девіантної поведінки та повели 2 дослідження метою першого було дослідити поінформованість підлітків про шкідливі наслідки вживання наркотичних речовин або алкогольних напоїв та небезпечні наслідки споєння протиправних діянь; другого – дослідити наявність проявів акцентуацій характеру у учнів з девіантною поведінкою.
Оскільки передбачена Законодавством система покарань не дає відчутних результатів у боротьбі з порушенням норм і правил поведінки, прийнятих в суспільстві, повинна стати своєчасна профілактична робота. Ми вважаємо, що домінуюча роль у забезпеченні психолого-педагогічних аспектів ранньої профілактики протиправної поведінки неповнолітніх належить сьогодні соціально-психологічній службі.
Профілактична діяльність соціально-профілактичної служби базується на науково обґрунтованій системі ранньої діагностики причин, мотивів, і характеру протиправних дій, розробці та реалізації конкретних програм корекції поведінки.
Таким чином, стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що одним з найважливіших завдань боротьби із злочинністю у нашій країні – є боротьба із злочинністю неповнолітніх. При цьому справа не лише в характеристиках самої злочинності, її рівня, структури, динаміки, але й у тому несприятливому впливові, який вона справляє на обстановку в суспільстві.
Саме тому дослідження злочинності та інших видів девіантної поведінки є важливою умовою зваженої соціально-економічної та культурної політики держави, спрямованої на подолання кризи. Виявлення та аналіз соціокультурних чинників формування і розповсюдження злочинної поведінки неповнолітніх в сучасному суспільстві допоможе не лише визначити його «больові точки» але й розробити основні напрямки зміцнення соціального порядку з метою підвищення ефективності реформ, дозволить більш глибоко проаналізувати чинники, причини та обставини, які спричиняють правопорушення.
Підводячи підсумки нашої ї роботи ми хочемо ще раз звернути вашу увагу на те, що соціальний працівник, при роботі з дітьми, що схильні до протиправної діяльності, вживання наркотиків, алкогольних виробів особливу увагу повинен звернути на антинаркотичне, антиалкогольне виховання і профілактичні заходи.