Сторінка
4

Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Для того, щоб бодай у загальних рисах уявляти можливі варіанти відхилень та, їх причини, спробуємо об’єднати їх в окремі групи.

Близько 25 відсотків відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема – акцентуації. До їх діагностики, профілактики та корекції доцільно залучити психологів та дитячих психіатрів.

До числа безпосередньо пов’язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести: 1) неспроможність упоратися з навчальним навантаженням; 2) вороже ставлення педагога; 3) зміна шкільного колективу; 4) неприйняття дитячим колективом.

Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий «шкільний стрес», дидактогенії і в кінцевому підсумку школофобію. До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів збільшується у хлопчиків у 2 рази, дівчаток – у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів посідають астенічні стани.

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 40 учнів у класі знаходилися на одному і тому самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшенні числа учнів бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись «відігратись», учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.

Окрему категорію дітей складають учні з порушеннями у пізнавальній сфері. Сюди, передусім, можна було б віднести розумово відсталих дітей. Але такі діти повинні навчатись у допоміжних школах. У звичайній школі такій дитині може бути важко через недогляд батьків та педагогів. У таких випадках педагог після консультації з дефектологом повинен направляти дитину на медико-педагогічну комісію для визначення специфіки її дефекту та подальшої долі. У звичайній школі мова може йти про невстигаючих дітей, а також про дітей із низьким рівнем інтелектуального розвитку. Робота з першою групою дітей повинна розпочинатись із визначення причин їхнього невстигання та розробки програми його подолання: При цьому можна використовувати досвід класів диференційованого навчання. Проведені нами дослідження показують, що значна частина дітей зі зниженим інтелектуальним розвитком характеризується низьким рівнем пізнавальних потреб, а також певним відставанням у формуванні емоційно-вольової сфери. Тобто вони погано вчаться тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм нецікаво. Причиною подібного явища може бути асинхронія психофізичного розвитку, при якій прискорений фізичний розвиток поєднується з відставанням у формуванні сфери мотивів та потреб, незрілістю регулятивної сфери, порушенням працездатності, а також прискоренням статевого розвитку. Неблагополучне родинне оточення сприяє виникненню негативного ставлення до людей узагалі, схильності до агресії та жорстокості. Ці риси формуються як захисні реакції на відповідне ставлення до дитини.

Іноді асинхронію психофізичного розвитку підсилює синдром мінімальної мозкової дисфункції. При поєднанні цього синдрому з мікросоціальною запущеністю не отримує належного розвитку пізнавальна сфера.

Виникає невідповідність між високим рівнем розвитку споглядально-дійового, тобто практичного, інтелекту та недостатньо розвиненим абстрактно-понятійним мисленням, що породжує шкільну дезадаптацію через небажання вчитися. У таких випадках починати педагогічну корекцію з намагань ліквідувати низьку успішність учня нереально, бо витрачено надто багато часу для формування навичок самостійної навчальної праці і пропущено сензитивні періоди для розвитку відповідних мислительних дій та операцій. Тому коли такого учня примушують учитися – це породжує у нього протесті реакції, наражання на конфлікт зі школою і прискорює входження до девіантних угрупувань.

Дуже часто існує зв’язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи підлітків (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).

Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально-діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність учинків, який би екзотичний характер вони не носили, – при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки – алогічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення – свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень. Звичайно, є і перехідні психологічні стани – проміжні між характерологічними та патохарактерологічними підлітковими реакціями тощо.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов’язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено і через це хлопці менш конформні, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, тому в несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов’язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення) велике значення має дифіцитарність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов’язане з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого розвитку. Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, також посилює дану асинхронію.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов’язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов’язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно-вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов’язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.