Сторінка
2

Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення нормативної системи поведінки, нормативної свідомості суспільства та об’єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що найбільш повно виражає цю перспективу, – пануюча норма або невідповідна їй поведінка.

Як нами було відмічено, індивід стає особистістю в процесі соціалізації, тобто засвоєнні морально-етичних і правових норм, в тому числі відповідних цінностей і норм поведінки. Спектр соціальних цінностей достатньо широкий – це цінності моральні, етичні, ідеологічні, політичні, релігійні, естетичні і інші. Цінності моральні і етичні тісно пов’язані з суспільними ідеалами. Найважливіша функція соціальних цінностей – відігравати роль критеріїв вибору із альтернативних способів дій. Цінності будь-якого суспільства взаємодіють між собою, і тим самим вони є принципами даної культури.

У випадку, коли систему соціальних цінностей характеризує стійкість, довготривалість і поширеність в межах даного суспільства, вона формалізується, конкретизується в формі соціальних норм. В житті існують часто повторювані відносини між членами суспільства. Ці відносини і попадають під поняття об’єктивної норми в поведінці людей.

Відхилення від середнього образу поведінки до якогось часу вкладаються в рамки того, що можна вважати об’єктивною соціальною нормою. Якщо ж особа досягла певної межі, ступінь відхилення буде настільки високою, що такого роду поведінка, буде віднесена до числа аномалій, актів антисуспільних, злочинних.

Слід зауважити, що соціальні відхилення в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні існуючі еталони поведінки – норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об’єктивних або суб’єктивних причин цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі і переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства й особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

Дезорганізація соціальної системи проявляється в існуванні типів поведінки, зміст яких відхиляється від соціальних норм. Дезорганізація, як і відхилення в поведінці, присутня в будь-якій соціальній системі, так як і її основа – соціальна організованість і соціальна норма.

Відхилення в поведінці присутні завжди, коли діють соціальні норми. Це можуть бути норми поведінки морального, етичного, естетичного характеру. Алкоголізм, наркоманія, проституція – приклади типів поведінки, що відносяться до видів поведінки соціального відхилення. Різні види відхилень у поведінці розцінюються державою як правопорушення, злочин.

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність), пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство. Е. Дюркгейм встановив, що рівень самогубств корелює з величиною населення, соціальними катаклізмами і іншими формами соціальної патології. Р. Мертон вважав, що у цій формі відхилення в поведінці проявляється неможливість для суб’єкта проявити свою активність.

Сутність і діагностика девіації мають не лише наукові розробки історичного плану. Активно розробляє ці проблеми сучасна українська соціологія. Особливо важливим тут є діалектичний взаємозв’язок девіантної соціології і кримінології.

Зростання науково-педагогічного потенціалу в Україні дозволяє підвищувати ефективність досліджень девіантної поведінки, сприяє розкриттю її сутності, встановленню діагнозу і визначенню шляхів подолання негативних явищ.

Залежно від підходів до розуміння сутності девіації, виділяють наступні теорії і концепції причин девіантної поведінки: біологічні, психологічні і соціальні, теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов’язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну систему, цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системно організуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина – біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норми на рівні правопорушень чи злочинності.

Наприкінці XIX ст. Цезаре Ломброзо виявив зв’язок між кримінальною поведінкою та певними фізичними рисами. Він стверджував, що люди схильні до типології поведінки за своїм біологічним складом, що «кримінальний тип» асоціюється з поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції (нижня щелепа виступає, ріденька борідка, знижена чутливість до болю). Послідовники Ломброзо розвинули його теорію різними варіантами біологічної концепції девіації, зокрема положеннями про аномалію статевих хромосом девіанта.

Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити. Боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції «вроджених» злочинців.

Психологічний підхід. Представник цього підходу є З. Фрейд (Психоаналітична теорія). Він вважав, що причиною девіації є конфліктність, притаманна особистості. Цей підхід доповнює проблематику діагностики девіації. Йдеться про аналіз кримінальної поведінки (таких загальних станів, як розумові дефекти, дегенеративність, недоумкуватість, психопатія, що їх пояснювали ще давні мислителі, шукаючи психологічні основи пояснення). Тут кримінологи координують свої зусилля з психологами, психоаналітиками. Фрейд запропонував поняття «потенційні злочинці з почуттям вини» – це люди, які бажають покарання, відчуваючи свою провину, відповідні комплекси.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Е. Дюркгейм вважав, що девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність норм. Він, розробивши концепцію аномії (поведінки, що відхиляється від норми), приділяв особливу увагу причинам як порядку, так і безладу в суспільстві. Його головна теза про колективну свідомість, що являє собою сукупність переконань і поглядів, яких додержуються всі члени суспільства. При існуванні соціальної інтеграції, коли члени суспільства, його структурні підрозділи додержуються соціальних норм, керуючись ними у своєму житті, причин для девіації немає. Без такої інтеграції, коли індивід або група ігнорують соціальні норми, настає аномія.