Сторінка
7
Оригінал пам'ятки "Повість врем'яних літ" до нас не дійшов. Книжники землі нашої, як тільки відкотилась, ослабла і перестала бути нестерпним тягарем татаро-монгольська орда, взятая відшукувати уцілілі пам'ятки XI— XIII ст. і ретельно переписували, аби не обірвалася нитка народної пам'яті — легенди і дійсність глибокої давнини. Складена і щонайменше тричі переписана і відредагована, востаннє близько 1118—1119 рр., "Повість врем'яних літ" на кінець XIV — початок XV ст. була вже майже 300-літпьою історію і вимагала нового "перевидання". Воно було здійснене у двох примірниках. Перший з них з явився в 1377р. і відомий сьогодні під назвою Лаврентіївського списку, а другий — не пізніше другого десятиліття XV ст. і відомий як Іпатіївський (Іпатський) список (літопис). .Після цього (заснував) монастир святого Георгія і святої Орини. І при цьому почала віра християнська множитися, і з'явилися монастирі. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, та їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова. Так, наче один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші - пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну. Велика бо користь буває.
Роль рукописних книг у вихованні й навчанні
У школах підвищеного п вищої типу рукописні кпити, перекладені й оригінальні, були і підручниками, І посібниками. За літературними пам'ятками, що збереглися, можемо уявити напрями, за якими здобували високу па той час освіту, та як формувався світогляд освіченої людини.
Більшість після початкової школи опановувала рукописні книги самостійно. Цей спосіб набуття подальшої освіти відповідав тодішнім обставинам культурного та економічного життя України-Русі. Звідси він поширився на новгородські та московські землі. Серед народних мас він зберігся до 1917 р., хоча на той час вже були державні вищі школи. Найбільш талановиті та цілеспрямовані з тих, хто в такий спосіб здобував вищу освіту, досягали вищих церковних чинів або ставали проповідниками чи письменниками.
Складним навіть для здібних було здобуття візантійської освіти, що ґрунтувалася на скарбах старовинної культури. її рівень був найвищим у Європі. Отримували її одиниці у Царгороді, у високих школах.
Стародавні рукописні книги, що з'явилися на терені України і дійшли до нас, не старші середини XI ст. Вони мають виразно християнський характер, писані церковнослов'янською мовою. Святе письмо, чи біблійні книги, у перекладі Кирила і Мефодія та їхніх послідовників були в Україні ще до Володимира І. Наприклад, "Шестоднев", у якому сформульовані основні положення християнської онтології, натурфілософії та гносеології. Ця енциклопедична за своїм характером праця містить передові для тієї епохи знання і водночас являє собою найдавнішу у вітчизняній культурі антологію античної думки.
У перекладній літературі відобразились педагогічні принципи, які були складовою християнсько-етичних вчень. Усі ці книги мали дидактичне спрямування і сприяли поширенню форм і методів навчання, які існували в Стародавній Греції та Візантії.
З прийняттям християнства в Україні за сприянні держави і церкви починається власна інтенсивна перекладацька діяльність для задоволення потреб церковної та світської освіти.
Найдавнішою точно датованою книгою, написаною кирилицею, є Остромирове Євангеліє, переписане дяком Григорієм у 1056— 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Мовні особливості Євангелія свідчать про те, що його написано в Києві. Текст прикрашено малюнками, заставками. Книга має 294 пергаментних аркуші. Виконана на дуже високому рівні. Навряд щоб десь, крім Києва, у Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги (С. Висоцький). Остромирове Євангеліє стало зразком для оформлення наступних богослужбових книг.
Богослужбові книги, крім основного призначення, мали й виховну та навчальну роль. Псалтир — одна з найпоширеніших книг релігійного змісту. Це високопоетична книга, зрозуміла для простих читачів і слухачів. За прикладом Візантії Псалтир був шкільним підручником здавна і аж до XIX ст. Уривки з нього вчили напам'ять. Окремі вислови вживали як приповідки з різних життєвих нагод. У Псалтирі люди намагалися знайти відповіді на важливі питання, на свої сумніви. Широко відомі були і тлумачні Псалтирі, які містили дискусійний матеріал щодо християнської та інших вір.
Остромирове Євангеліє і Псалтир були першими християнськими книгами і задовольняли безпосередні потреби нової віри.
Поряд з ними з'явилися книги релігійно-повчального змісту для по-забогослужбового читання, так звані "четьї". Це були спочатку твори отців церкви, що містили пояснення до Святого Письма або опис життя святих. Пізніше з'явилися збірники (аналоги сучасних хрестоматій) уривків великих творів.
"Мінеї-четьї" — літературна пам'ятка, збірка життєписів, розміщених у календарному порядку відзначення днів пам'яті святих, а також інших релігійно-навчальних текстів, молитов на кожен день року.
"Пролог" — збірка оповідань про мучеників та святих, розташованих у календарному порядку відзначення днів їхньої пам'яті. Уже в XI ст. був доповнений українським матеріалом. Мав історичне, богослужбове, літературне значення, а нинішнім дослідникам дає багато матеріалу для з'ясування стану тодішнього побуту, життя, літературних уподобань.
Деякі з книг містять звернення до читача, в яких перекладач розповідає про особливості своєї роботи. З'ясовується рівень освіти професійного перекладача: він має не лише досконало знати мови, а й предмет перекладу, враховувати рівень освіченості читачів, передбачати свої помилки.
Перекладали книги отці церкви Іван Златоуст, Кирило Єрусалимський та ін. Література богослужбового змісту використовувалась і для початкового навчання, і для подальшої освіти. Релігійний елемент мали також твори з історії та природознавства, перекладені з грецької, — хроніки Сінкеля, Малали та ін.
До середини XI ст. вже було чимало оригінальних творів українських письменників. Щоправда, НИНІ вони або втрачені, або збереглися частково. Автори деяких пам'яток невідомі. Це була література, спрямована на зміцнення християнської моралі та віри па терен і України-Русі. Вона наслідувала грецькі зразки. Такими були проповіді Луки Жидяти, твори Кирила Турова.кого, Феодосія Печорського та невідомих "христолюбців". Найвизначніші серед них "Слово о законі і благодаті" Іларіона, "Пам'ять і похвала Володимиру" Мніха, збірка оповідань про києво-печерських подвижників "Києво-Печерський патерик". Чимало творів присвячувалось полеміці українських письменників з латинством, відомі оповідання про подорожі до Палестини.