Сторінка
2

Технологія особистісно-орієнтованого навчання в дошкільному навчальному закладі

Ідея про те, що мета освіти продиктована не тільки обмеженими історичними рамками “соціального замовлення”, але є наслідком пізнання суті людини, розвивалася в роботах наступних європейських та просвітників. Мета виховання, за визначенням Й. Г. Песталоцці, полягає в тому, що людина сама піднімається до відчуття внутрішньої гідності своєї природи.

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах представників практично всіх історичних епох (К. Д. Ушинського, С. Т. Шацького та інших).

Наукові передумови виникнення особистісно-орієнтованого підходу поступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у науці, виділився у 50-ті роки ХХ століття. В рамках цього напряму людина розглядалася як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується.

З самого початку гуманістичний підхід займався вивченням можливостей та обдаровань людини. Цей підхід метою свого вивчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов’язує з ним імена К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, Р.Бернса та інших.

Сучасні вимоги до формування особистісно-орієнтованого підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як В.Давидов, В.Моляко, І.Якиманська, О.Асмолов, В.Столін, В.Татенко та інших.

У 70-90-ті роки питання необхідності особистісно-орієнтованого підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.Сухомлинського, І.Кона, А.Петровського, Б.Федоришина, І.Беха та інших.

У продовж останніх років значно зростає інтерес до особистісно-орієнтованого підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці.

Особистісно-орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб’єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.

Особистісно-орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.

І.С.Якиманська, розробляючи концепцію особистісно-орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Теоретичне призначення її концепції особистісно-орієнтованого навчання полягає в розкритті природи та умов реалізації особистісно розвивальних функції освітнього процесу. Практична цінність цієї концепції полягає в розробці регулятивів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною традиційному навчанню.

В. В. Сериков бачить головну функцію особистісно-орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб’єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні за дитиною права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи.

Дійсно про гуманізацію системи освіти взагалі та дошкільної — першої її ланки — замислювалися видатні педагоги початку минулого століття. На цю проблему звернули посилену увагу освітяни в останні десятиліття. Але ж заявити себе прибічником ідеї гуманізму легше ніж втілити її у власну педагогічну практику важко відмовитися від звичного розпорядництва, схвалень і покарань, суб'єктивних оцінок, дати право кожній дитині на власний розсуд визначати, що, якою мірою, в які проміжки часу її робити. Гуманізм — це насамперед визнання цінності іншої людини (у тому числі й дитини), її права на вільний розвиток, на реалізацію своїх потенційних можливостей, на прожиття свого власного, а не чужого життя.

Особистісно-орієнтований підхід потребує внесення істотних змін у процедуру оцінювання досягнень дошкільнят та учнів. Ми звично оцінюємо здебільшого кінцевий результат, підбиваючи підсумок виразами типу: зробив, розв'язав, відтворив, використав, запам'ятав тощо. Тим самим визначаємо відповідність результату заданому зразку-нормативу. Але той самий результат може мати різну пізнавальну й моральну вартість, бути досягнутий ефективним та малораціональним способом. Саме тому важливо аналізували й оцінювати не лише кінцевий продукт, а й процес його отримання дитиною, тобто не лише що, але і як освоює дошкільня, яких особистісних зусиль цей результат коштував, яким є вектор віддачі дитини в конкретній життєвій ситуації.

Отже, щоб знання, яких набуває дитина, сприяли становленню її життєвої компетентності, вони повинні мати для неї особистісний сенс, тобто бути значущими. Для цього освітня програма, система оцінювання досягнень дитини (і не лише навчальних), критерії визначення ефективності педагогічної діяльності мають передбачати:

виявлення дошкільням творчості як неодмінної передумови його особистісного зростання;

можливість і право педагога підтримувати й розвивати самоактивність як рушійну силу розвитку дитини;

високу оцінку намагань педагога реально підтримати прагнення вихованця діяти незалежно від керівництва ззовні (доцільно, обґрунтовано, продуктивно, творчо, активно й критично, з виявленням ініціативи).

Лише навчившись поважати індивідуальний досвід кожної дитини, ми реально повернемося обличчям до її особистості, осягнемо масштабність завдань, що стоять перед сучасною освітою взагалі та її першою ланкою, зокрема, опануємо ази гуманістичної педагогіки.

Турбота про розвиток особистості в дошкільному дитинстві природна - завтра малюк стане учнем. Нам зовсім не байдуже, наскільки реальною є наступність між дошкільною і шкільною ланками освіти, між особистісним зростанням дитини упродовж цього тривалого часу. Сьогоднішній стан справ не дає підстав для оптимізму. Хоча документ, який одержує випускник школи, називається атестатом зрілості, проте він зовсім не є гарантом компетентності юнака, його соціальної зрілості та моральної позиції. Атестат дає інформацію лише про суму знань, умінь і навичок, які опанував випускник.

Можна міркувати і так: якщо школа реально дбає тільки про навчальні досягнення учнів, навіщо дошкільникам ламати списи, стукати у зачинені двері? Простіше задовольнитися "озброєнням" дітей славнозвісними ЗУНами (знаннями – уміннями – навичками) і традиційною підготовкою до навчання в школі. Можна, але чи варто? Адже всім відомо, дитина може знати, вміти й водночас не хотіти й не робити. Наявність знань і вмінь — неодмінна, проте недостатня умова розвитку дошкільнят. До того ж важлива послідовність педагогічної позиції. Якщо ми наполягаємо на пріоритеті ЗУНів, то маємо чесно визнати себе прибічниками традиційної навчально-дисциплінарної моделі освіти. Коли ж ми обираємо особистісно-орієнтовану модель освіти, то маємо бути готовими й до ролі експериментатора, який свідомо й відповідально дбає про становлення та розвиток дошкільнят як суб'єкта, особистість, індивідуальність, опікується душею маленької особистості, системою її ціннісних орієнтацій.

Значні морально-духовні розвивальні можливості має особистісно-орієнтована модель виховання. У руслі цієї виховної моделі утверджується культурологічний підхід до освіти, котра розуміється як цілеспрямований, побудований на наукових засадах процес прилучення особистості до культури, в ході якого здійснюється передача багатовікового людського досвіду (теоретичного, ціннісного, практичного) від покоління до покоління і розвиток його відповідно до сучасних реалій. При цьому ключовим принципом виховання виступає принцип ціннісної орієнтації, реалізація якого передбачає залучення дітей до взаємодії з навколишнім світом і сприйняття формуванню ціннісних ставлень до цього світу з позиції сучасної культури.