Сторінка
4
Проблеми використання опішнянської народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки
Іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумовою розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі, використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації, знає варіативні можливості використання різних іграшок, застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей.
Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких з філософсько-культурологічних позицій розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції. Найбільш цінними для розуміння морфології, функціонування народної іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М. Бартрам, А. Бакушинський, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверський, Г. Блинов, В. Василенко, М. Грушевський, І. Дайн, Р. Захарчук-Чугай, Г. Локуцієвська, І. Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С. Ханемен, М. Церетеллі та ін.), в яких виявлено генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, в якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.
Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л. Івахненко, С. Кулачківська, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова).
Д.І. Фіголь вважає, що навчання дітей з самого початку повинно бути збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв`язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім`я, рідна хата.
О. Найден говорив, що саме народна іграшка зберігає у собі пластичну і образну пам`ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось позначали, а й щось символізували. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. У цьому сенсі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною. Дослідник підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об`єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім`ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка. Також О. Найден вказував, що для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки особливо потрібні. Вони допомагають знаходити образні відповідники між реально конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично-комфортні форми.
В Законі України "Про дошкільну освіту" вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Як визначено в коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур.
Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації. Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Діти розрізняють народну іграшку, знають її призначення, роль, використання. Свідомо використовують сюжет іграшки-замінника та власноруч виготовлені іграшки. Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості є різновид українського народного мистецтва - іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства.
Сучасні дослідження у галузі педагогічної науки та мистецтвознавства наголошують на тому, що мистецтво опішняньської народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує у собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні і духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу. Використання її у роботі дошкільних навчальних закладів на заняттях з образотворчого мистецтва та художньої праці сприятиме формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій. На підставі поліфункціонального характеру опішняньської народної іграшки, буде виділено окремі її функції: інформаційну, мотиваційно-стимулюючу, сенсорну, евристичну, аксіологічну, культурологічну, навчальну, розвиваючу, виховну.
У цьому сенсі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною. Дослідник О. Найден підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об`єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини.
Таким чином можемо зробити такий підсумок, що тема народної іграшки та її використання в позашкільних навчальних закладах завжди цікавила науковців. Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції. Генезис та основні етапи розвитку народної іграшки виявлені в роботах М. Бартмана, А. Балушинського, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверського, Г. Блинова, В. Василенка, М. Грушевського, І. Дайна, Р. Захарчук-Чугая, М. Некрасова, Д. Фіголя та багато інших. Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку, серед них: О. Батухіна, Н. Буркіна, І. Довженко, М. Кириченко. Великий внесок у вивчення української народної іграшки та її використання в дошкільних навчальних закладах вніс О. Найден. Він наголошував, що народна іграшка особливо потрібна для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком. Тема опішнянської народної іграшки вперше розглянута у посібнику "Опішнянська іграшка. Практичний посібник" опішнянського технолога-кераміста, педагога і майстра-іграшкаря Людмили Омеляненко. Цей посібник присвячений виготовленню опішнянських глиняних іграшок. На її сторінках вміщено ряд цікавих матеріалів стосовно історії опішнянської іграшки, зрозумілі схеми, яскраві ілюстрації. Людмила Омеляненко доводить, що народна іграшка сприяє формуванню інтересу до традицій рідного народу, історії народу, естетичних почуттів та смаків, пізнанню та прилученню до культури рідного краю.