Сторінка
5
Значення опішняньської народної іграшки в різнобічному вихованні дітей
Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: "Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі". Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність.
В іграх для хлопців розвивається витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть: "Де гра, там і радість". В ранньому віці (1 - 3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам`яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як "жмурки", "клітка" розвивають математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам.
Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч, майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялась у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі. Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить комп`ютер. Комп`ютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-механічні іграшки. Чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народно-архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі? Проте це риторичне запитання.
Не треба бути особливо обізнаним у сучасній культурі та її тонкощах, щоб аксіоматично прийняти необхідність поширення та всілякої популяризації народної іграшки, вивчення її формообразних основ у дошкільних установах. Адже в цій суттєвій частині фольклорно-національної культури значно більше багатств світопізнання і світорозуміння, не кажучи вже про інформативно-генетичні багатства, ніж у найскладнішій комп`ютерній грі.
Опішнянська народна іграшка має витоки в глибинних шарах фольклорної колективної культури. Підкреслимо - колективної, а не масової. Бо ж в ній втілені пластичні, орнаментальні, нарешті образні уподобання окремого етно-соціального осередку якісного складового елементу осереддя національного. В цьому принцип фольклорного колективного мистецтва. Водночас масове мистецтво функціонує за законами горизонтального поширення інформації, що нерідко призводить до спотворення, спрощення та вульгаризації самої ідеї дитячої гри. Використання опішняньської народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду певного народу та їх традицій. Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, або як образ пов`язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально-пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить свій рідний край.
Опішнянська народна іграшка є насамперед явищем культури і традицій полтавського народу. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породження етнонаціонального середовища. У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого - складність впровадження її у цей процес. Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна опішняньська народна іграшка здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Близькість цієї іграшки до витоків етнонаціональних культурних традицій пов`язує її з факторами ставлення до матеріалу, пластичною інтуїцією, колористичними рефлексіями. Саме така іграшка, насичена буттєвою та історичною інформацією, комунікативно близька дитині. У ній - цілий світ образів, архетипів, метафізичних і символічних основ бачення, сприйняття й переживання життя, у ній містяться нюанси психоментального характеру етносу, а також відображено специфіку певних трансетнічних явищ. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ.
Мистецтво українського іграшкарства формує у дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов`ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Художньо оформлена опішняньська народна іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприйняття, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров`я і фізичний розвиток.
Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність опішнянської народної іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Опішнянська народна іграшка є одним із засобів формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття саме полтавського регіону і його народу. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Використання народної іграшки забезпечує художній розвиток. Саме опішнянська народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з`єднує її з історією Батьківщини, свого регіону та традицій народу. Зображення традиційних предметів на опішнянських іграшках є символічними та зберігають культуру свого народу. Умовні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти, щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.