Сторінка
2

Психолінгвістичні основи вивчення дієслова в початкових класах

Генетично основою мотивів діяльності людини є її різноманітні потреби–первинні (природні) і вторинні (матеріальні й духовні).

Внаслідок усвідомлення і переживання цих потреб у людини виникають певні спонуки до дії, завдяки яким ці потреби задовольняються. Потреба, яку усвідомлює людина, може сама бути спонукою до діяльності, тобто виступає як мотив. Зміст потреби виявляється у формі уявлень, почуттів, думок, понять, ідей, переконань, ідеалів, інтересів тощо, які за певних умов виступають як спонуки до дій і вчинків людей. У такому широкому значенні мотивами можуть бути будь-які внутрішні умови, які спонукають активність людини, спрямовують її поведінку. Глибоко розкриваючи причини, якими пояснюється та чи інша поведінка людини, її дії та вчинки, ми обов’язково аналізуємо сукупність мотивів, якими зумовлюється поведінка.

Система мотивів, що є актуальною для певної людини, називається мотивацією. Існують різні типи мотивації залежно від змісту і характеру мотивів, якими спонукається поведінка людини в різних видах діяльності або її поведінка в процесі спілкування з іншими людьми в різноманітних ситуаціях соціального життя.

Мотиви визначають, заради чого діти виконують навчальні дії, поводяться так або інакше. Говорячи про мотиви навчання дитини, маємо на увазі насамперед те, що спонукає її до цієї діяльності, тобто всі ті психологічні моменти, якими визначається активність дитини в процесі навчання, -різноманітні потреби і форми їх психічного відображення і переживання. Такий підхід у розумінні мотивів навчальної активності учнів обстоює багато вітчизняних психологів, які вивчали це питання, зокрема Л.І. Божович. До мотивів навчальної активності учнів належать усі спонуки цієї діяльності, в тому числі і прийняті дитиною рішення, почуття обов’язку й усвідомлення необхідності, які нерідко виконують свою спонукальну функцію навіть всупереч наявному в дитини безпосередньому бажанню.

Прийнято розрізняти 2 групи мотивів:

пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом учбової діяльності і процесом її виконання;

соціальні мотиви, пов’язані з соціальними взаємодіями учнів з іншими людьми.

Перша група мотивів розбивається у свою чергу на кілька підгруп:

широкі пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації учнів на оволодіння новими знаннями. Вони також розрізняються за рівнями, які визначаються глибиною інтересу до знань. Це може бути інтерес до нових фактів, явищ, до перших дедуктивних висновків або інтерес до закономірностей в навчальному матеріалі, до теоретичних принципів і т. д.;

навчально-пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації учнів на засвоєння способів здобуття знань: інтереси до прийому самостійного набуття знань, до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції навчальної роботи, раціональної організації своєї праці;

мотиви самоосвіти, які полягають у спрямованості учнів на самостійне удосконалення способів здобуття знань.

Ці рівні пізнавальних мотивів можуть забезпечити наявність у школяра так званого «мотиву досягнення», який полягає у прагненні учня до успіху в ході змагання з самим собою, в бажанні досягти нових, більш високих результатів.

Зауважимо, що пізнавальні мотиви забезпечують подолання труднощів школярів у навчальній роботі, викликають позитивну пізнавальну активність і ініціативу, ставляться в основу прагнення людини стати компетентним, бажання бути на рівні запитів часу і т.д.

Друга велика група мотивів – соціальні мотиви – також поділяється на такі підгрупи:

широкі соціальні умови, які полягають у прагненні одержувати знання, щоб бути корисним державі, суспільству, в бажанні виконати свій обов’язок, в розумінні необхідності вчитися і в почутті відповідальності. До цієї групи мотивів можна віднести і бажання добре підготуватись до майбутньої професії;

вузькі соціальні, позиційні мотиви, що означають прагнення зайняти визначену позицію, місце у відношеннях з оточуючими, одержати їх схвалення, заслужити авторитет.

Ці мотиви пов’язані з широкою потребою людини в спілкуванні, в прагненні одержати задоволення від процесу спілкування, від налагодження відносин з іншими людьми, від емоційних взаємодій з ними.

Одними з різновидів таких мотивів вважають так звану «мотивацію благополуччя», яка виявляється у прагненні одержувати тільки схвалення зі сторони вчителів, батьків і друзів.

Іноді позиційний мотив може полягати також в різних спробах самоствердження – в бажанні зайняти місце лідера, виявити вплив на інших учнів, домінувати в групі чи колективі і т.д.;

соціальні мотиви, які називають мотивами соціального співробітництва – полягають у тому, що учень хоче не тільки спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, але і намагається усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва і взаємодії з друзями і вчителем. Цей мотив є важливою основою самовиховання і самовдосконалення особистості.

Чи можуть бути в учнів творчі мотиви? Так, особливо у старшокласників. Наявність творчих мотивів означає, що учень не тільки засвоює ті прийоми учбової роботи і ті способи спілкування, які йому пропонують в ході навчання як зразок, але і шукає нові способи навчальних дій і форм співробітництва і взаємодії з оточуючими людьми. Для гармонійно розвиненої особистості необхідне поєднання різних мотивів, але і пізнавальні, і соціальні мотиви можуть мати як колективну, так і вузькоіндивідуалістичну, навіть егоїстичну спрямованість.

Таким чином, не наявність соціальних чи пізнавальних мотивів, а їх якість визначає сутність особистості школяра та її спрямованість. Як зазначає Алексєєва, можна виділити дві групи психологічних характеристик цих мотивів.

Перша група мотиваційних характеристик – їх називають змістовими – прямо пов’язана із змістом навчальної діяльності. Друга група характеристик – їх називають динамічними – характеризує не тільки зміст, скільки форму, динаміку вираження цих мотивів. Ці особливості мотивів близько стоять до психофізичних особливостей дитини, особливостей її нервової системи. Кожний із названих мотивів має і змістові і динамічні характеристики.

Змістові:

Наявність особистісного смислу навчання для учнів. В цьому випадку говорять, що мотив учіння виконує не тільки роль збудника, але і є смислоутворюючим для даного учня, тобто надає його навчанню особистісний смисл;

Наявність дієвості мотиву, тобто його реального впливу на хід учбової діяльності і всієї поведінки дитини. Дієвість мотиву тісно пов’язана з особистісним смислом учіння. Тобто, якщо мотив має особистісну значимість для учня, то він і є дієвим. Це проявляється в активності самого учня, в його ініціативі, в зрілості і розгорнутості всіх компонентів учбової діяльності. Якщо той чи інший мотив не має реального впливу на хід учіння, хоч дитина може назвати цей мотив, психологи говорять про «відомі» і «знаючі» (О.М.Леонтьєв) мотиви учіння. Найчастіше «знаючі» мотиви повідомляються учневі дорослими – вчителем, батьками, а реально діючі мотиви виникають як результат фактичного включення учня в різні види діяльності;