Сторінка
4

Фінансові ресурси інвестування та інструменти залучення капіталу. Типи і способи фінансування інвестиційного процесу

Опціон на акції укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує і одержує право у період зумовленого строку або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або прода­ти їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону у тому, що в угоді купівлі-продажу об'єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

Приватизаційний майновий сертифікат — найважливіший представник приватизаційних цінних паперів, що дозволяють населенню брати участь у приватизації державних підприємств.

Боргові зобов'язання — це звичайно банківські позички і облігації, які у низці випадків можуть конвертуватися в акції компанії. Таким чином, на кожній стадії інвестиційного процесу його суб'єкти можуть використовувати різноманітні фінансові інструменти та залежно від умов розвитку компанії конвертувати одні в інші, забезпечуючи при цьому доходність та ліквідність капіталу. [16., c. 42-44]

За умов України, коли всі інвестиції є венчурними (з точки зору ризику, а не як інновації) важко порадити той чи інший інструмент залучення капіталу, в першу чергу через те, що законодавством не відпрацьований механізм їх конвертації.

2 Типи і способи фінансування інвестиційного процесу

Останнім часом при різкому скороченні обсягів довгострокових інвестиції (у комерційних банках в кредитних портфелях їх питома вага коливається від 2 до 5 % у 1994—1998 роках і від 12 до 13 % у 2002. році) виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від вже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень, зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які представляються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банкам, є сам проект, точніше доходи, які отримуються в результаті його реалізації.[32., с. 14]

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищується. Банк як учасник проектного фінансування може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталомістких проектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, транспортній, добувній галузях, найбільш сприятливим є метод проектного фінансування. Проте існує зарубіжний досвід використання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві. [7, с. 4]

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обґрунтування, ретельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чіткого розподілу інвестиційних ризиків між усіма учасниками проекту.

Можливі декілька варіантів, умови яких задовольняють інвестора або кредитора та схиляють його до участі у проекті.

1. За результатами експертизи кредитор робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть при низькій кредитоспроможності інших учасників проекту та не переконливих гарантіях погашення кредиту.

2. Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реалізації проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретельно проведених розрахунків задовольняють кредитора.

3. Кредитора задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки (частково), забезпеченням решти частки кредиту слугують активи позичальника, природно після ретельної оцінки його фінансового стану.

4. Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасного погашення боргу.

Таким чином, головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генеруванню потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним [10., с. 76].

Банк та інші учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона. В зв'язку з цим розрізняють декілька типів проектного фінансування:

— без регреса на позичальника;

— з частковим регресом на позичальника;

— з повним регресом на позичальника;

— на консорціальних засадах.

Слід відзначити поняття регресу як економічної категорії. Регрес — це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвестиційного проекту. Право регресу регламентує відносини серед суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Фінансyвання без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію.

Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотніх вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.