Сторінка
3

Фінансові ресурси інвестування та інструменти залучення капіталу. Типи і способи фінансування інвестиційного процесу

Скарбницькі зобов'язання держави — це державні цінні па­пери, що розміщуються добровільно серед населення, які затвер­джують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і да­ють право на одержання фіксованого доходу впродовж всього часу володіння цими цінними паперами. Скарбницькі зобов'яза­ння звичайно випускаються терміном від 5 до 25 років. Доход від них сплачується у році, наступному після року їх придбан­ня. Виплата доходів здійснюється щорічно за купонами або при відшкодуванні зобов'язань шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат. Звичайно середньострокові скар­бницькі зобов'язання випускаються терміном від 1 до 5 років, а короткострокові – на строк 3, 6 та 12 місяців. Середньо- та ко­роткострокові зобов'язання не мають купонів, тобто повернення боргу здійснюється разом з нарахованими процентами одночасно [8, c. 6].

Вексель – боргове зобов'язання, що затверджує безумовну сплату власнику (векселеодержувачу) певної суми боргу і в пев­ний строк векселедавцем. Розрізняють прості та переказні векселі.

Простий вексель (соло-вексель) має просте (нічим не зумов­лене) зобов'язання сплатити кредитору (власнику векселя) век­селедавцем певну суму, у певний строк і в певному місці.

Переказний вексель (тратта) випускається і підписується кредитором (трассантом) як наказ боржнику (трассату) сплати­ти в зумовлений строк певну суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику. В першому випадку вексель підписує векселеда­вець (боржник), у другому – кредитор. У першому випадку власником векселя є кредитор, у другому – третя сторона або пред'явник, що купив тратту. Безумовність зобов'язання означає, що відмова від платежу приведе до примусової сплати боргу за простим векселем.

Векселедавцем може бути держава (центральні та місцеві органи влади, банки, комерційні структури).

Скарбницькі (державні) векселі – це короткострокові зобов’язання держави зі строком (терміном) відшкодування 3, 6 та 12 місяців.

Для інвестора скарбницький вексель має перевагу, скажімо, перед іншим державним цінним папером – облігацією через те, що він наперед знає суму, яку він одержить за векселем, бо вона зумовлена в документі. Крім того, прибутковість скарбницьких векселів завжди трохи вища за облігаційну.

Банківські векселі випускаються фінансово-кредитними установами або емісійними синдикатами (об’єднаннями банків). Банківський вексель – це короткострокове боргове зобов’язання, що надає його власникові право одержати вкладену у векселі суму в період погашення (відшкодування). Дохід інвестора визначається як різниця між ціною номіналу і ціною продажу банківського векселя.

Найбільш ліквідні векселі, що мають гарантію першокласних банків (аваль). Аваль – це запис на обрізі векселя стосовно цієї гарантії. Звичайно такі векселі видаються покупцю під заставу товаросупроводжувальних документів для подальшої передачі продавцю [11., с. 169].

Заощаджувальні сертифікати банків — це письмові свідоцтва кредитної установи про депонування грошових коштів, які затверджують право вкладника на одержання через певний період часу цього внеску і процентів за ним. Заощаджувальні сертифікати видаються фізичним особам на певний строк із зумовленим в угоді процентом або до запитання. Якщо власник сертифіката знімає внесок раніше зумовленого строку, йому сплачується знижений процент.

Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним особам. Це строкові сертифікати з кредитними номіналами і з зумовленими процентами. Як боргові зобов'язання банків, вони можуть бути іменними та на пред'явника, що дає їм змогу вільно обертатися на вторинному ринку. Ринкова ціна сертифіката на пред'явника залежить від кон'юнктури ринку цінних паперів та поточної ставки для інструментів цього класу.

Ф'ючерс — це фінансовий інструмент (цінний папір), що обертається на організованих біржах. Це контракт, який зобов'язує поставити певний товар (товари) у призначений строк за зумовленою ціною. До призначеного строку ф'ючерс може оберта­тися на біржі багато разів, змінюючи власника. Розрахунки проводяться через клірингову палату, що обслуговує біржу.

В таблиці 2.4 наведено механізм біржової торгівлі ф'ючерсами.

Форвардні контракти Це позабіржові строкові валютні операції, які здійснюються банками та корпораціями по телефону чи телексу на договорних засадах. В останні роки форвардні контракти дедалі частіше застосовуються для обслуговування товарно-сировинних постачань у майбутньому за обговореними цінами. У цьому випадку форвард виступає як альтернатива ф'ючерсу.

Його відмінності як фінансового інструмента: він, як правило, не є предметом купівлі-продажу, тобто не обертається на біржі; більша частина таких операцій закінчується постачанням товару покупцеві та кінцевими розрахунками.

Таблиця 2.4

Механізм біржової торгівлі ф’ючерсами

Фінансовий капітал — це сумарні активи компанії — інвестовані або доступні для інвестування. Під фінансовим капіталом розуміються акції та інші інструменти, які є свідченням власності.

Варант — це фінансовий інструмент, який надає його власнику право купувати цінні папери за зумовленою ціною впродовж певного терміну часу або безстроково. Як правило, варанти пропонуються у вигляді сертифікатів певних пакетів цінних паперів, тому вони вважаються інструментами фінансового інжинірингу і використовуються для залучення інвестицій і фінансування проектів.

Опціон — це фінансовий інструмент — контракт, що не вважається обов'язковим, тобто інвестору надається право вибору виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) купити або продати фінансовий інструмент (товар) впродовж деякого періоду часу за встановленою ціною.