Сторінка
6

Офіційні трансферти, їх роль і місце в доходах бюджетів

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг,

встановлених державою;

4) субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Трансферти можуть також відбуватись між місцевими бюджетами на договірній основі в обмін на бюджетні послуги, які надає одержувач трансферту. Така необхідність може бути зумовлена економічними факторами: доцільність в об’єднанні коштів, ефективніше надання послуги іншим бюджетом тощо. З огляду на це місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах наступні міжбюджетні трансферти:

1) субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

3) субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо .

По своїй суті дотації – це трансферти, що передаються з одного бюджету до іншого на безповоротній і безоплатній основі для використання на загальне вирівнювання фінансових можливостей бюджету, що їх отримує [5]. Як правило, дотації вирівнювання служать подвійній меті: забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної спроможності та вирівнювання рівнів податкоспроможності місцевих бюджетів з різними обсягами кошика доходів.

Міжнародний досвід доводить, що найефективнішим є розподіл міжбюджетних трансфертів на базі формули. Взагалі існує декілька типів формул розподілу:

· формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

· формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

· формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення [6].

Формули першого типу створюють можливості для повного вирівнювання. Вони найскладніші та, можливо, найточніші, але потребують найбільшої кількості даних. Формули двох інших типів ігнорують основний аспект (потреби у видатках або фінансові можливості), але потребують значно меншого обсягу даних.

4. Вдосконалення трансфертної політики на Україні.

Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й передачі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

- забезпечення збалансованості кожного бюджету;

- забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

- забезпечення необхідними коштами покриття всіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно програми економічного і соціального розвитку.

Діюча система регулювання бюджетів повинна відігравати важливу роль у забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних утворень, які мають недостатню власну економічну базу для свого розвитку. Регулювання кожного виду бюджету має свої особливості, обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для регулювання [26:17].

У процесі бюджетного регулювання важливо правильно і оптимально обрати форми, визначити джерела та обсяги коштів, які будуть спрямовуватися для збалансування кожного бюджету зокрема. Від цього залежать фінансові можливості відповідних органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги на збільшенні доходів бюджету, економному, раціональному, цільовому і ефективному використанні бюджетних коштів, якісному виконанню бюджетів.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у зарубіжних країнах. Обмовка " за змістом " має тут принципове значення, оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії - це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції - глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах - це один трансферт, який правда, може називатися по-різному: у ФРН - додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі - генеральна субвенція; у Швеції -незв'язана субсидія; у Латвії - бюджетна субсидія була лише один термін -бюджетні субвенції", яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін - бюджетна дотація.

Таке ж розмаїття характерне і для субсидій: у ФРН їх називають "допомога ", "дотація "; у Франції - спеціальні субвенції, глобальна дотація на устаткування; в Польщі - спеціальні дотації (на самостійно розроблені програми видатків); у Швеції - цільові субсидії. Бюджетні субвенції виступають у Росії під цією назвою; у ФРН - цільові дотації для комун; у Франції - глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі - спеціальні дотації (згідно із законодавством та переданими від держави завданнями); у Латвії - бюджетні гранти; у Литві - спеціальні субсидії. Класифікація за містом основних видів прямих бюджетних трансфертів, що практикуються у різних країнах, подана в таблиці 4.1 ).

Яким вимогам має відповідати оптимальна система прямих бюджетних трансфертів (ПБТ)? На нашу думку, вона повинна:

Ø враховувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко визначеної сфери їх відповідальності;

Ø компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної можливості фінансувати видатки;

Ø створювати стимули для зростання ступеня використання місцевими органами власного дохідного потенціалу;

Ø бути стабільною, передбачуваною, відповідати динаміці потреб територій;

Ø не заохочувати марнотратство суспільних коштів.

Таблиця 4.1

Термінологічне оформлення ПБТ у різних країнах,