Сторінка
5

Надзвичайні ситуації воєнного часу

Відносна токсичність ОР при інгаляції залежить від фізичного навантаження на людину. Для людей, зайнятих важкою фізичною роботою, вона буде значно меншою, ніж для людей, що знаходяться у спокої. Зі збільшенням інтенсивності дихання зростає і швидкодія ОР. Наприклад, для GВ при легеневій вентиляції 10 л/хв. і 40 л/хв. значення LCt50 складають відповідно близько 0,07 мг·хв./л і 0,025 мг·хв./л. Якщо для речовини CG добуток Сt – 3,2 мг·хв./л при інтенсивності дихання 10 л/хв. є середньо смертельним, то при легеневій вентиляції 40 л/хв. – абсолютно смертельним.

Варто помітити, що табличні значення константи Сt справедливі для коротких експозицій, що значно розрізняються. Для АС це значення справедливе при часі t, що виміряється декількома хвилинами, для CG вже в межах однієї години. При вдиханні зараженого повітря з невисокими концентраціями в ньому ОР, але протягом досить тривалого терміну значення Сt збільшується внаслідок часткового розкладання отруйної речовини в організмі і неповному поглинанні її легенями, Наприклад, для АС відносна токсичність при інгаляції LСt50 коливається від I мг·хв./л для високих концентрацій її в повітрі до 4 мг·хв.л, коли концентрації ОР невеликі.

Гранична токсодоза РD (Р від англійської – рrіmаrу – початковий) – кількість ОР, що викликає початкові ознаки ураження організму з визначеною імовірністю або, що теж саме, початкові ознаки ураження у визначеного відсотка людей чи тварин. Граничні токсодози позначають РD100 і РD50.

Цифрові індекси, що позначають відсоток уражених (чи імовірність ураження), у принципі можуть мати будь-яке задане значення. При оцінці ефективності отруйних речовин звичайно використовують значення LD50 (або відповідно ID50, PD50).

У дозах, менших LD50, ОР викликають ураження різного ступеня ваги: важкі при 0,3…0,5 LD50, середні при 0,2 LD50 і легкі приблизно при 0,1LD50.

Тривалість дії ОР на місцевості називають стійкістю зараження, під якою

розуміють час збереження ними уражаючої дії.

Стійкість ОР на місцевості залежить від їхньої хімічної активності і сукупності фізико-хімічних властивостей (температури кипіння, тиску насиченої пари, летючості, у визначеній мері – в'язкості і температури плавлення).

Стійкість ОР у незмінних лабораторних умовах приблизно можна оцінити по так називаній відносній стійкості Q – безрозмірній величині, що показує, наскільки конкретна ОР при визначеній температурі повітря випаровується швидше чи повільніше, ніж вода при температурі повітря 150С.

Зі зниженням температури стійкість ОР збільшується.

Варто пам'ятати, що відносна стійкість не характеризує тривалість уражаючої дії отруйної речовини, оскільки вона визначається не тільки летючістю і стійкістю ОР на місцевості, але і його токсичністю.

Реальна стійкість ОР на місцевості залежить від кліматичних і метеорологічних умов, що сприяють прискоренню або уповільненню випару речовини. При цьому найбільше значення мають температура повітря і ґрунту, вертикальна стійкість приземного шару атмосфери і швидкість вітру. Природно, що в зимових умовах при інверсії й у безвітряну погоду стійкість ОР буде максимальною, а влітку при конвекції і сильному вітрі – мінімальною.

Доцільно зауважити, що стійкість ОР по тривалості перебування її на зараженій поверхні не завжди збігається із здатністю заражати атмосферу. Так, при низьких температурах речовина НD випаровується настільки повільно, що скільки-небудь серйозного зараження повітря порою не відбувається. При середній щільності зараження 25 г/м2 і середній швидкості вітру стійкість НD у літніх умовах (250С) складає 1…1,5 доби., при 100С – кілька діб, а в деяких випадках і тижнів.

Летючі низько киплячі ОР типу AC та СG практично не заражають поверхні об’єктів, вони нестійкі, і час їхньої уражаючої дії відповідає часу отруєння атмосфери. У стійких ОР з максимальними концентраціями, що значно перевищують бойові, час уражаючої дії залежить від тривалості зараження поверхні. Тому часто, хоча і не завжди правильно, стійкість ОР на місцевості дорівнює часу їхньої вражаючого дії в атмосфері.

Отруйні речовини у виді грубо дисперсних аерозолів і крапель заражають місцевість і розташовані на ній об'єкти, одяг, засоби захисту і джерела води. Вони здатні уражати людей і тварин, як у момент осідання, так і після створення заражених ділянок місцевості. В останньому випадку ураження може бути отримано інгаляційним шляхом унаслідок випару ОР с заражених поверхонь, у результаті шкірної резорбції при контакті людей і тварин з цими поверхнями чи перорально при вживанні заражених продуктів харчування і води.

Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь, у тому числі і незахищених шкірних покривів, є щільність зараження, під якою розуміють масу ОР, що приходиться на одиницю площі зараженої поверхні; D=M/S, де D – щільність зараження, мг/см2 (г/м2, кг/га, т/км2); М – кількість ОР, мг (г, кг, т); S – площа зараженої поверхні, см2 (м2, га, км2); 1 мг/см2 = 10 г/м2 = 100 кг/га = 10 т/км2.

Кожна ОР характеризується діапазоном бойових щільностей зараження місцевості разом з розташованими на ній людьми, тваринами і різними об'єктами, значення яких залежать від токсичності ОР и від розв'язуваних задач. Так, по іноземним даним, бойові щільності зараження місцевості речовиною VХ при виконанні задачі на знищення людей, захищених протигазами, складає 0,002…0,01 мг/см2 (0,02…0,1 т/км2). Відповідні бойові щільності зараження для НD дорівнюють 0,2…5 мг/см2 (2…5 т/км2).

В залежності від способів застосування хімічної зброї і властивостей отруйних речовин ними можуть бути заражені атмосфера, місцевість, або комбіноване зараження атмосфери і місцевості.

Хмара пари (туману, диму, мряки) ОР, що утворюється безпосередньо в момент застосування хімічної зброї, наприклад, при спрацьовуванні хімічних боєприпасів, називається первинною хмарою. Вона є причиною безпосереднього ураження незахищених людей і тварин.

Хмара пари ОР, що утворюється за рахунок випару отруйної речовини з зараженій місцевості, техніки і споруджень, називають вторинною хмарою.

Як первинна, так і вторинна хмари ОР поширюються в напрямку вітру на значні відстані від місця утворення. Відстань від підвітряного краю ділянки застосування хімічної зброї (ділянки зараження) до зовнішньої границі зараженої місцевості, на якій зберігається бойова концентрація ОР, називається глибиною поширення хмари зараженого повітря.