Сторінка
2

Надзвичайні ситуації воєнного часу

В процесі ядерного вибуху можуть утворюватися такі уражаючи фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та інші.

Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення світної розпеченої маси газів у центрі вибуху і являє собою область різкого стиску повітря, що поширюється від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її продовжується кілька секунд. Відстань в 1 км повітряна ударна хвиля проходить за 2 с, 2 км – за 5 с, 3 км – за 8 с.

Ураження повітряною ударною хвилею відбуваються як дією надлишкового тиску, так і метальною її дією (швидкісним напором), обумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються головним чином в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об'єкти великих розмірів, наприклад, будинки – дією надлишкового тиску.

Ураження можуть бути нанесені також у результаті непрямого впливу повітряної ударної хвилі (уламками будинків, дерев і тому подібне). У ряді випадків вага ураження від непрямого впливу може бути більшим, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі, а кількість уражених – переважним.

На параметри повітряної ударної хвилі, в процесі її розповсюдження, помітний вплив чинять рельєф місцевості, лісові масиви і рослинність. На схилах, звернених до вибуху з крутістю більш 100, тиск збільшується: чим крутіше схил, тим більше тиск. На зворотних схилах височин має місце зворотне явище. У лощинах, траншеях та інших спорудженнях земляного типу, розташованих перпендикулярно до напрямку поширення повітряної ударної хвилі, метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск повітря у хвилі в середині лісового масиву вище, а метальна дія менша, ніж на відкритій місцевості. Це порозумівається опором дерев повітряним масам, що рухаються з великою швидкістю за фронтом повітряної ударної хвилі.

Укриття людей за пагорбами і насипами, у ярах, виїмках і молодих лісах, використання фортифікаційних споруджень знижує ступінь його ураження ударною хвилею. Так, людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у 1,5 рази менших, ніж на відкритій місцевості.

Світлове випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, що діють протягом декількох секунд. У людей воно може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки виникають від безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від палаючого одягу, у осередках пожеж (вторинні опіки). В залежності від важкості ураження опіки поділяються на чотири ступені: перша – почервоніння, припухлість і хворобливість шкіри; друга – утворення міхурів; третя – омертвляння шкірних покривів і тканин; четверта – обвуглювання шкіри.

Опіки очного дна (при прямому погляді на вибух) можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає звичайно вночі та у смерках. Воно не залежить від напрямку погляду в момент вибуху і буде носити масовий характер. Удень осліплення виникає лише при погляді на вибух. Тимчасове осліплення проходить швидко, не залишає наслідків, і медична допомога звичайно не потрібна.

Світлове випромінювання ядерного вибуху викликає загоряння й обвуглювання різних пальних матеріалів: дерев'яних частин будинків, дерев, трави і так далі.

Проникаюча радіація ядерного вибуху являє собою спільне гамма-випромінювання і нейтронний потік. Гамма-кванти і нейтрони, поширюючись у будь-якім середовищі, викликають її іонізацію. Під дією нейтронів, крім того, нерадіоактивні атоми середовища перетворюються у радіоактивні, тобто утворюється так називана наведена активність.

У результаті іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності кліток і органів, що приводить до захворювання променевою хворобою. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвітлення світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи.

Уражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози опромінювання, тобто кількістю енергії іонізуючих випромінювань, яка поглинена одиницею маси середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози, їхні характеристики були надані у посібнику раніше у розділі ІІ.

Ураження людей проникаючою радіацією визначається сумарною дозою, отриманої організмом, характером опромінення і його тривалістю. У залежності від тривалості опромінення прийняті наступні сумарні дози гамма-випромінювання, що не приводять до зниження працездатності людини у воєнний час: одноразове опромінення (імпульсне чи протягом перших 4 діб) – 50 рад; багаторазове опромінення (безупинне чи періодичне) протягом перших 30 діб – 100 рад, опромінення протягом трьох місяців – 200 рад, протягом одного року – 300 рад.

Захист людей від проникаючої радіації забезпечується використанням фортифікаційних споруджень (сховищ, протирадіаційних укриттів, перекритих щілин), а також будинків, метро та інших об'єктів.

Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом.

Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.).

По ступені небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зону А – помірного зараження; зону Б – сильного зараження; зону В – небезпечного зараження; зону Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 та 800 Р/год. через одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 та 50 Р/год. − через 10 годин відповідно.