Сторінка
2

Банківський менеджмент

Кінцева мета банківського менеджменту – забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціонального організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу з одночасним підвищенням кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника

Одним із найважливіших компонентів банківського менеджменту є управління підприємницьким середовищем банку. Банк діє в дуже мінливих умовах, спричинених розмаїттям відносин, що складаються між ним та різними економічними суб’єктами. Сукупність цих відносин і утворює поняття підприємницького середовища банку. Підприємницьке середовище банку розглядають у двох напрямах: аналіз мікросередовища і аналіз макросередовища.

Отже, тільки в результаті ретельного аналізу міросередовища банку з обов'язковим урахуванням усіх чинників макросередовища можна скласти уявлення про підприємницьке середовище банку. Розуміння його і управління зазначеними взаємозв'язками – одне з найважливіших завдань банківського менеджменту.

1.2. Принципи організаційної побудови банку

Способи організації і структури будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, її цілями та історією.

У загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин.

Основні типи операцій комерційних банків: розрахункові та касові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозити (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними паперами. Структура і організація діяльності будь-якого банку мають давати можливість здійснювати все ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ депозитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами.

Комерційний банк, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей. По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахунки між клієнтами, банк лише обслуговує їхні угоди, залишаючись непричетним до мотивів здійснення та результатів таких угод. По-друге, банк сам є суб'єктом економічних відносин. Так, видаючи кредити, банк вступає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат проведення операції (повернення позики та процентів). По-третє, банк є накопичувачем коштів.

Приймаючи їх від населення за допомогою депозитів, інтегруючи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в керування (траст) активи компанії і приватних осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий потенціал, що може бути використаний для досягнення цілей, не пов'язаних із накопиченням – у будівництві, виробництві, сфері послуг, торгівлі. По-четверте, спрямовуючи кошти в кредитування або поповнюючи портфель цінних паперів, вибираючи позичальників, банк є розподільником коштів. По-п'яте, банк є інформаційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках накопичується банком і використовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перелічені банківські одиниці визначають можливість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку поділяють на стратегічні і тактичні, довгострокові і короткострокові, загальні і локальні. Для досягнення цих цілей, як правило, також необхідно створювати відповідні банківські підрозділи. Керівництво таких підрозділів відповідає за досягнення цих цілей. Досягнення або видозміна цілей найчастіше приводить до реорганізації цих підрозділів. Слід зазначити, що саме цілепокладання часто вимагає створення такого штабного підрозділу, що дає змогу акціонерам і керівництву банку ефективно ставити і фіксувати різноманітні завдання, які визначають розвиток банку.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

- функціональна побудова;

- відповідність меті банку;

- ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

- спільні й координовані дії;

- раціоналізація управління;

- цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

- забезпечення контролю;

- регламентація діяльності персоналу;

- забезпечення оперативною і достатньою інформацією.

Фактори, що впливають на вибір організаційної структури банку:

- розмір банку;

- види операцій та їх масштабність;

- обсяги зовнішньоекономічної діяльності;

- форма власності.

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментам:

- структурою органів управління;

- структурою функціональних підрозділів і служб банку.

Органи управління банком зобов'язані забезпечити безперебійне ефективне керівництво комерційною діяльністю банку з метою виконання його функцій.

До складу органів управління банком входять:

- загальні збори акціонерів (учасників);

- спостережена рада банку;

- правління (рада директорів) банку на чолі з головою.

Основним (найвищим) органом управління комерційного банку є Загальні збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, один раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю, тобто вирішує всі стратегічні завдання банку. До компетенції загальних зборів банку належать приймання рішень щодо визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання, внесення змін та доповнень до статуту банку, зміни розміру статутного капіталу банку, призначення та звільнення голови та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора, розподілу прибутку та ін.