Сторінка
9

Банківський менеджмент

Ідеальна модель банку для малого бізнесу

Створення ідеальних моделей, які містять у собі головні цілі й стратегії розвитку, є важливим орієнтиром у реформуванні будь-якої сфери відносин. Моделі будуються як з урахуванням практичних досягнень, так і теоретичних припущень. Тож спробуймо на основі кращого досвіду діяльності світових банківських установ створити певну ідеальну модель критеріїв, якими повинен володіти банк для того, щоб опанувати нові фінансові ринки у секторі малого й середнього бізнесу :

• пристосування менеджменту, маркетингу, асортименту фінансових продуктів і послуг до потреб цього економічного сектора; • спрощення процедур і зменшення терміну опрацювання кредитних заявок; • зменшення переліку документів, необхідних для надання кредиту; • створення в банківській структурі окремих спеціалізованих підрозділів для обслуговування цього економічного сектора та спеціалізація не за видами фінансових послуг, а за сферами діяльності клієнтів; • розширення спектра інформаційної допомоги суб'єктам малого і середнього бізнесу для мінімізації ризиків кредитування – це можуть бути прогнози розвитку макроекономічних тенденцій, аналіз становища регіону або певної галузі чи сектора, в яких працює мале підприємство; • розробка і впровадження комп'ютерних банківських прикладних програм; • створення спеціальних банківських порталів для малого бізнесу; • економія часу клієнта; • готовність не лише надавати якісні послуги, а прийти на допомогу клієнту в необхідний час; • індивідуалізація роботи з клієнтом. • надання консультаційної й освітньої допомоги та спеціальних пропозицій, які не входять до стандартного банківського портфеля; • готовність взяти на себе відповідальність за свої помилки, що є критерієм оцінки рівня культури банківського обслуговування; • не очікування клієнта, а пошук і завоювання його; • створення умов для активізації ділових відносин між своїми клієнтами та отримання прибутків від збільшення чисельності транзакцій. Звісно, неможливо одній банківській установі виконати ці вимоги щодо переорієнтації роботи з клієнтами. Але врахування їх допоможе будь-якому банку по-новому перебудувати свою фінансову політику, налагодити гнучкі методики менеджменту й маркетингу, взаємодії з клієнтами і забезпечити собі стабільні прибутки. Принаймні банкіри країн з розвиненою ринковою економікою намагаються сьогодні за такою методикою будувати свої відносини не лише з представниками малого і середнього, але й великого бізнесу.

Планування діяльності банку

Ключовим показником рівня менеджменту банківської установи є розвиненість і якість планування. Планування – це інструмент управління, який охоплює всі аспекти банківської діяльності. Але, щоб скористатися ним, керівництво мусить визнати, що планування необхідне для життєздатності банку. Для багатьох керівників ціною усвідомлення цього факту стали невикористані можливості, недоотримані доходи, фінансові втрати.

Планування – це встановлення цілей і визначення шляхів їхнього досягнення. Довгострокове планування передбачає складання стратегічного плану розвитку суб’єкта, в якому формулюються фундаментальні орієнтири діяльності, модель існування банку.

Планування починається з формулювання мети, якій має підпорядковуватися діяльність установи. Ця перша складова стратегії розкриває бачення керівництвом того, яким банк повинен стати в ідеалі. Мета розробляється керівництвом банку на підставі їхнього знання сильних і слабких аспектів установи, а також знання навколишнього середовища. Виходячи з цього формулюються стратегічні цілі, які розкриваються у політиці і бізнес плані.

Під стратегією управління мається на увазі напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. К цьому способу відповідає набір правил і обмежень для прийняття рішень. Наявність стратегії дає змогу сконцентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій стратегії, і відкинуті всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії.

Основний принцип фінансового менеджменту полягає в тому, що максимізація вартості акціонерного капіталу є ключовим пріоритетним завданням. Усі банки – це корпорації, акціонери яких зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу і доходу за ним. Якщо цього не відбувається інвестори можуть забажати позбутися акцій і тоді банк відчуватиме труднощі при залученні нового капіталу для забезпечення свого зростання в майбутньому. Тому очевидно, що банківські менеджери мають прагнути максимізувати вартість акціонерного капіталу при збереженні прийнятного рівня ризику за своїми операціями.

Для країн з перехідною економікою типовими є проблеми, пов’язані з поширенням інсайдерських відносин. При цьому банки іноді виконують функцію фінансової ланки у ланцюгу споріднених структур. Завданням банку є максимальне задоволення інтересів групи у межах якої він функціонує. Питання полягає у тому, чи не існує фінансової загрози коштам сторонніх інвесторів і як довго інтереси групи не збігатимуться з інтересами клієнтів ? Небезпека таких банків – у практичній неможливості реальної оцінки їх діяльності у наслідок відсутності достовірної інформації про ступінь прийнятого ризику за операціями.

Нині для багатьох українських банків основною метою є виживання. Наповнення стратегії залежить від конкретних проблем, спричинених недостатньою капіталізацією, незадовільною якістю кредитного портфеля, марнотратною поведінкою.

Отже, найважливішими показниками будь-якого банку є прибутковість і ризик. Завдання комерційного банку, як і інших підприємницьких структур, - максимізація вартості коштів, вкладених акціонерами, при збереженні прийнятного рівня ризику. Це завдання складне, і поступово його розв’язання передбачає, що банківська установа має перебувати у постійному пошуку нових можливостей подальшого зростання, підвищення прибутковості й ефективнішого планування і контролю.

Особливості реорганізації структури банку

Структура банку становить не щось стале, раз і назавжди прийняте банком, а постійно змінюється відповідно до мети організації. Проте це зовсім не означає, що організаційна структура може часто модифікуватися. Внесення змін до структури банку – досить складний процес, що потребує врахування низки специфічних особливостей.