Сторінка
15
Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.
Для створення умов стабільної роботи всіх конкуруючих між собою банківських установ, а разом з ними всіх господарських суб’єктів, необхідне функціонування ефективної системи управління.
Основна мета банківського менеджменту — максимізація одержаного прибутку. Це означає, що політика комерційного банку повинна будуватися на базі ретельної оцінки та передбачення різноманітних ситуацій, аналізі всіх факторів, які впливають на об’єм прибутку.
Менеджмент діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 ділиться на три рівні:
перший – менеджмент вищого рівня, – тобто керівництво банку визначає основний напрямок розвитку діяльності банку. На цьому етапі формується основна місія, стратегічна мета банку;
другий — менеджмент середнього рівня, – орієнтований на виконання завдань, необхідних для досягнення головної стратегічної мети. Відповідальність за виконання цих завдань несуть керівники служб, підрозділів;
третій — менеджмент нижчого рівня, – де відбувається управління в середині самих функціональних одиниць.
Кожна управлінська діяльність розпочинається з постановки цілей. В роботі банків ми розглянули сукупність цілей, що стоять перед Ощадбанком Путильського відділення № 6799. Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей. Від того, як організований банк, як налагоджені в нього відносини керівництва та підлеглих, залежить вся його діяльність. Організація — одна з найважливіших функцій менеджменту.
Проаналізувавши зміни, які пройшли в організаційній структурі, ми можемо сказати, що застосування нової організаційної структури привело до більш ефективної роботи. Тому що дана структура дозволяє зосередити функції управління наданню окремих послуг спеціалістами по конкретних напрямках.
В умовах підвищення ролі прибутку банку як оцінюючого показника актуальним стає аналіз банківської діяльності з виявленням факторів, що впливають на дохідність банку. До основних факторів, які впливають на прибуток банку, відносяться дохідність активів та рівень достатності капіталу.
У сфері модернізації механізму кредитування пропонуються наступні заходи:
використання АБС — при аналізі кредитного портфеля, виявлення та ліквідація сумнівних кредитів. Його впровадження дозволить мінімізувати ризик непогашення кредитів та покращити якість кредитного портфеля;
зміни в практиці формування резервного фонду;
виявлення причин погіршення господарської діяльності клієнтів;
організація контролю на всіх стадіях кредитного процесу;
методика раннього виявлення сумнівних кредитів, організація роботи по їх ліквідації, включаючи модифікацію кредитних відносин, реалізацію забезпечення, звернення до суду.
Перехід до ринкових відносин створює умови для розвитку споживчого кредиту. Застосування оцінок кредитоспроможності індивідуальних позичальників, інформація про їх доходи, високі процентні ставки гарантують від можливих ризиків.
Необхідний ретельний аналіз рентабельності, адже тільки з точки зору рентабельності банк формує пропозиції акціонерам та вкладникам. В умовах високих темпів інфляції достовірність оцінок та коректність обіцянок може бути досягнута тільки при врахуванні цих темпів.
Скороченню витрат банку будуть сприяти:
гармонізація структури ресурсної бази, тобто збільшення частки розрахункових та депозитних рахунків підприємств, організацій, громадян та зменшення частки багатовартісних інструментів (міжбанківських кредитів). Для цього необхідно в банку створити спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами;
розумне зменшення непроцентних розходів.
Збільшення частки “працюючих активів” приводить до зростання валових доходів банку. До активів, які приносять прибуток відносяться: короткострокові позики, довгострокові позики, кредити іншим банкам, цінні папери, паї, акції, засоби, перераховані підприємствам для участі в іншій господарській діяльності.
Підводячи підсумки, можна сказати що комерційний банк — основна ланка банківської системи будь-якої цивілізованої держави.
Комерціалізація банків означає переведення кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. В зв’язку з цим гостро постає проблема пасивних операцій у банківській справі. Необхідно більш щільно пов’язувати депозитний процент з кон‘юнктурою на ринку кредитних відносин (ресурсів) та темпами інфляції, активніше впроваджувати нові депозитні інструменти, а саме — депозитні сертифікати.
3.3.Програма удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу
Комерційні банки природно зацікавлені у нормативно-процедурному удосконаленні фінансово-кредитного обслуговування малого і середнього бізнесу. Тут діє економічний інтерес. Адже банк – це також суб'єкт підприємницької діяльності і його бізнес залишається обмеженим, якщо він самостійно не в змозі забезпечити нормальних умов для кредитування своїх потенційних привабливих клієнтів. Фінансові експерти практично в один голос стверджують, що сьогодні необхідні системні заходи у вигляді спеціалізованої програми удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, що дасть можливості вирішити весь спектр проблемних питань на системному рівні. Саме для створення методологічних основ досягнення таких цілей за безпосередньої участі Аналітичного центру «Академія» було розроблено проект Заходів з удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, що об'єднані в одну систему і програму дій. Це – програмний документ з майже 80 різноманітних заходів та семи розділів – “загальнодержавні питання”, “інформаційне забезпечення малого та середнього бізнесу та підвищення рівня освіти підприємців”, “відносини “банк-клієнт”, “небанківські фінансові установи”, “законодавче забезпечення”, “підзаконні акти та нормативні документи”, “аналітичні дослідження”. По-перше, окремим напрямом у програмі заходів з удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу визначено цілий комплекс загальнодержавних питань, що передбачають інформаційне й фінансове забезпечення суб'єктів кредитування, підвищення ефективності використання державних коштів та створення постійного джерела фінансування бюджетних програм. Одним з методів підвищення ефективності використання державних коштів має стати запровадження обов'язкових щорічних публікацій за результатами використання коштів по державних та донорських програмах підтримки малого і середнього бізнесу. Однак головною проблемою державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу в Україні є відсутність постійного джерела фінансування державних цільових програм. Для розв'язання цієї проблеми необхідно визначити на законодавчому рівні, зокрема, в бюджетному законодавстві, що 10% фінансових ресурсів, отриманих від приватизації, спрямовуються на фінасування державних програм підтримки малого і середнього бізнесу. Це є цілком логічним і вкрай необхідним елементом трансформації економічної системи та має стати базовим методом фінансового регулювання розвитку приватного сектора й становлення середнього класу в Україні. Окрему увагу треба звернути на методику підготовки, впровадження і ресурсну базу регіональних програм підтримки підприємництва. Сьогодні підприємець практично не може отримати кредит з місцевого фонду підтримки підприємництва та муніципального фонду. Як розв'язати цю проблему? Для цього асоціація міст України може ефективно скористатися досвідом Великобританії, де муніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видів робіт, необхідних для життєзабезпечення місцевої громади. Переможці таких конкурсів отримують не лише муніципальні замовлення, але й стартовий капітал на його виконання з місцевих фондів. Цей метод дає можливість управляти фінансовими ресурсами з максимальною результативністю і використовувати їх з метою розвитку регіонів і населених пунктів. Сьогодні регіональні програми мікрокредитування не мають іншого джерела фінансування, окрім місцевого бюджету. Програма заходів передбачає вирішення проблеми недостатності фінансових ресурсів на регіональному рівні. Додатковим джерелом фінансування мають стати 10% коштів, отриманих від приватизації комунального майна, що дасть змогу концентрувати необхідні фінансові ресурси на регіональному рівні. Норму про перерахування 10% коштів від приватизації комунального майна у регіональні фонди підтримки підприємництва необхідно передбачити у відповідних законодавчих і нормативних актах. По-друге, необхідно реформувати саму структуру банківського сектора. Світовий досвід свідчить, що банківський сектор, що складається з двох ланок – центрального банку і комерційних банків, не в змозі забезпечити середньострокового і довгострокового кредитування малих і середніх клієнтів. Для цього необхідно між цими двома рівнями побудувати певний буфер – банк другого рівня, спеціальну кредитну установу, яка за рахунок державних коштів здійснюватиме режим кредитування з метою сприяння розвитку, а не отримання комерційного прибутку. І робитиме це шляхом рефінансування комерційних банків, не створюючи їм конкуренції, а навпаки, підтримуючи їх фінансову базу. Таким чином будується цілий управлінський ланцюг : держава обирає пріоритетні сфери, галузі й економічні сектори для сприяння їх розвитку – спеціалізовані кредитні установи розробляють відповідні інструменти фінансово-кредитного регулювання й розподіляють бюджетні фінансові ресурси – комерційні банки, як підрядники, виконують держзамовлення і ефективно вкладають кредитні ресурси згідно із стратегічно визначеними пріоритетами. Цей кредитний ланцюжок дає можливість ефективно здійснювати фінансово-кредитне регулювання та перерозподіляти між усіма його ланками традиційно високі ризики кредитування малого бізнесу, які не відважуються брати на себе комерційні банки, природно намагаючись мінімізувати ризики. Програма заходів передбачає створення банку другого рівня – Українського банку сприяння розвитку. Це – світова методика адаптування банківської системи до потреб малого і середнього бізнесу. Скажімо, в Західній Європі трирівнева структура фінансового сектора вже набула інтернаціональних масштабів. У 1999 році європейські спеціалізовані банки зі сприяння розвитку навіть об'єдналися в асоціацію NEFI – мережу європейських фінансових установ з підтримки малих та середніх підприємств. Учасники NEFI виконують свої завдання у тісній взаємодії з національними банківськими системами європейських держав у формах рефінансування, розподілу ризиків, надання консультаційної допомоги учасникам відносин “банк-клієнт”. По-третє, необхідно підвищити правову захищеність кредиторів та створити інституційну мотивацію залучення комерційних банків до кредитування малого і середнього бізнесу. Українські банки не відважуються будувати кредитні відносини з малим і середнім бізнесом насамперед через недостатню захищеність своїх прав, високу степінь ризиків та значну вартість фінансових ресурсів при кредитуванні малого і середнього бізнесу, які є дорожчими ніж у випадку кредитування великого бізнесу. В умовах обмеженості власних і залучених фінансових ресурсів банки, природньо, більше зацікавлені у співпраці з кількома великим клієнтами замість багатьох малих, собівартість обслуговування яких значно вища. Не має також механізмів плаваючої процентної ставки за довгостроковими кредитами та важелів зміни ставок у випадках зростаннях темпів інфляції. Не зважаючи на помітну за останні роки тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ . Програма заходів передбачає системне розв'язання цієї складної проблеми. Зокрема, буде реформовано нормативну базу НБУ для рефінансування банківських установ та кредитних спілок за проектами кредитування малого і середнього бізнесу. Буде також розроблено стандарти банківського кредитування малого і середнього бізнесу і створено умови для перерозподілу і зменшення ризиків та довгострокового рефінансування. Планується також запровадити механізми цільового рефінансування банками за проектами іпотечного кредитування. П ередбачено впровадження конструктивного фінансового інструмента, яким є фінансовий та оперативний лізинг. Планується внести зміни в діючі законодавчі й нормативні акти з метою врегулювання лізингових операцій у секторі малого і середнього бізнесу, зокрема, сплати ПДВ, амортизації і т.д. По-четверте, передбачено комплекс заходів з удосконалення відносин “банк-клієнт”. З метою зменшення адміністративних та оперативних витрат комерційних банків необхідно запровадити режим пільгового оподаткування прибутку комерційних банків, що кредитують малий бізнес, та знизити нормативи обов'язкового резервування для банків, яки здійснюють кредитування підприємств малого і середнього бізнесу. У Німеччині до податкових пільг у банківському секторі належать спеціальні норми амортизаційних відрахувань; створення резервів прибутку, що не оподатковуються; інвестиційні надбавки, які виплачуються податковими установами. Програмою також передбачено комплекс заходів зі спрощення обтяжливих і громіздких на теперішніх час банківських процедур кредитування, у яких, окрім застави, вимагається також страхування майна та ризику. Необхідно передбачити можливість надання в якості застави придбані в кредит обладнання, приміщення й споруди, що надасть діючим механізмам забезпечення кредиту більшої гнучкості й зробить процедури банківського кредитування доступними різним категоріям суб'єктів підприємництва. Буде створено механізми надання державних і недержавних гарантій за кредитами з урахуванням світового досвіду державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу. Мережа товариств взаємного гарантування та гарантійних фондів дасть можливості мобілізувати активи й ресурси на центральному й регіональному рівнях. Для підвищення рівня довіри малого бізнесу до банків необхідно створювати спеціальні консалтингові установи – кредитні бюро. Небанківський фінансовий сектор в ринкових умовах відіграє важливу роль у кредитуванні малого і середнього бізнесу. Для його розвитку необхідно насамперед законодавчо закріпити як статус небанківських фінансових установ, так статус внесків і вкладів до них з боку громадян. Адже сьогодні невизначеність їхнього правового статусу суттєво стримує процес мобілізації ресурсів для фінансування малого і середнього бізнесу. Для нормативного забезпечення цього процесу необхідно передбачити участь у підготовці відповідних проектів регуляторних актів Держфінпослуг громадських організацій, які об'єднують суб'єктів небанківських фінансових послуг, та врегулювати питання оподаткування неприбуткових організацій, зокрема, кредитних спілок, податком на прибуток. З метою впровадження механізму підтримки ліквідності кредитних спілок та надання їм можливості кредитувати проекти з терміном самоокупності більше одного року необхідно розробити і впровадити пілотний проект створення резерву ліквідності для кредитних спілок, що здійснюють кредитування малого й середнього бізнесу. Це дасть можливості виробити відповідну методику й налагодити її масове використання в регіонах України. Кредитні спілки в ринкових країнах – дуже динамічний інструмент фінансової підтримки та економічної самоорганізації населення, який розвивається в Україні. На жаль, фахівцям з питань небанківської фінансової підтримки бракує і досвіду, і володіння сучасними технологіями кредитування малого і середнього бізнесу. І новий поштовх для розвитку кредитного руху має надати уніфікована державна політика підтримки небанківських фінансових установ та система навчання фахівців кредитних спілок. Однак окрім процедур і технологій кредитним спілкам необхідні насамперед довгострокові й дешеві фінансові ресурси, для чого необхідно залучати їх до реалізації програм державного цільового мікрокредитування малого і середнього бізнесу, програм міжнародних фінансових організацій та програм НБУ в режимі рефінансування та цільових кредитів комерційних банків. Як метод у цьому питанні може дати ефект також створення при асоціаціях кредитних спілок фондів підтримки ліквідності. Особливою формою кредитування малих підприємств повинен стати фінансовий лізинг, який за своєю ефективністю рівносильний довгостроковому кредитуванню. В країнах з розвиненою ринковою економікою сьогодні частка операцій лізингу складає близько 30% всіх інвестицій в основний капітал. Важливим аспектом державного регулювання лізингових відносин є запровадження на законодавчому рівні цілої системи пільг, що мають стимулюючий характер для розвитку виробництва в країнах з ринковою економікою. По-п'яте, передбачено цілих комплекс змін у законодавчі і нормативні документи, адже кожна проблема, кожен негативний фактор розвивається на основі нормативного підгтунтя. Зокрема, необхідно створити правові засади для здійснення мікрокредитування, розвитку страхових кооперативів, скасувати вимоги до обов'язкової оцінки застави та страхування стосовно кредитів для малого і середнього бізнесу; звільнити суб'єктів малого і середнього бізнесу від сплати ПДВ під час лізингових операцій; звільнити банківську установу від сплати ПДВ при придбанні об'єкту для подальшої його передачі в лізинг фізичній особі. Наприклад, сьогодні суттєвим елементом незахищеності прав кредиторів й те, що окремі дії позичальника, які обмежують права кредитора, досі не класифікуються як правове порушення. Так, у Кримінальному кодексі не передбачено статті, яка визначала б відповідальність фізичних осіб за такі дії : надання свідомо неправдивої інформації; здійснення дій, спрямованих на самовільну продажу або пошкодження предмету застави; ухилення від оплати боргу; перешкоджання потенційним покупцям оглянути майно перед проведенням аукціону з його продажу. Ускладнюють процедури банківського кредитування малого і середнього бізнесу також високі тарифи за послуги нотаріального посвідчення договорів застави і договорів купівлі–продажу нерухомого майна, які необхідно зменшити. З іншого боку, необхідно закласти в нормативну базу НБУ, яка регулює діяльність банків, стимули для того, щоб вони, як суб'єкти господарювання, були економічно зацікавлені у активізації кредитування малого і середнього бізнесу. Поряд з цим невід'ємним елементом фінансового сектора в Україні мають стати спеціалізовані неприбуткові та інші мікрокредитні організації, які мають займатися питаннями мікрокредитування і надати фінансову підтримку бізнесу особливо на етапі його становлення й відтворення. В Україні вже працюють спеціалізовані державні фонди, задіяні в реалізації відповідних цільових державних програм, але низький рівень їхньої ефективності зумовлений різними факторами: відсутністю фінансових ресурсів, технологій роботи, недосконалістю і безсистемністю розроблених заходів державних цільових програм та фінансово-організаційної методики їх впровадження. Необхідно переорієнтувати алгоритм їхньої діяльності на основі новітніх методик державної підтримки малого бізнесу. Оскільки такі державні програми є важливим інструментом державного регулювання, до розробки та провадження їхніх заходів необхідно широко залучати спеціалізовані експертні групи, громадські об'єднання підприємців та суб'єктів підприємницької діяльності. Це дасть можливість більш ефективніше досягати кінцевого результату впровадження державних програм підтримки, налагодити механізми громадського контролю за використанням бюджетних коштів.
Завантажити реферат