Сторінка
2

Внутрішні та зовнішні запозичення в Україні: реалії та перспективи

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї статті, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.

2. Прагматизм запозичень в Україні.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати певну суму відповідних ресурсів, фінансово-зосереджених в бюджеті, який не лише виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Держава передбачає суму доходів та видатків, регулює через міжбюджетні відносини усі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.

Форми і методи бюджетної роботи, бюджетного процесу змінюються, але бюджет завжди є об’єктивною необхідністю.

Держава через бюджет акумулює значну частину національного доходу і фінансує господарський комплекс та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, контролює додержання суворої економії коштів і зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту бюджету.

Структура доходів і видатків бюджету визначається економічною спрямованістю суспільства, природою і функціями держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без врахування безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, через систему податків. У них розмір доходів бюджету на наступний рік затверджується на основі приросту чи зменшення доходів порівняно з минулим роком, що пов’язано із введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв’язку з цим, недоцільно, та і не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав із бюджетами держав, що стали на тракт соціально-ринкової економіки, Україною зокрема, яка перебуває на початковому етапі ринкової економіки і, де тривалий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом і зростанням державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до важких наслідків незбалансованості й різкого збільшення дефіциту бюджету.

Ліквідація такого дефіциту вимагає дійових заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків із доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні проводити всі владні й управлінські структури.

Одночасно поступ України в ХХІ століття не відзначається ні стрімкістю економічного зростання, ні цілеспрямованістю у вирішенні питань соціального та економічного характеру. Отже, конче необхідне збалансування фінансових ресурсів – основного індикатора справжнього суверенітету України, який можливий тільки на основі ефективної та конкурентноспроможної, соціально орієнтованої економіки. В кінцевому підсумку саме рівнем ефективності національної економіки визначається місце країни в світовому табелі про ранги. А це залежить від взаємодії верховенства держави на своїй території і її незалежності у сфері міжнародного спілкування.

Диспропорція макроекономічних агрегатів та окрема інертність мікрорівня до ринкових інновацій ускладнюють процес структурної перебудови. Причому фіскальна політика останнього періоду трансформативних зрушень значною мірою звужує потенційний діапазон політико-економічних рішень, спрямованих на каталізацію економічного пожвавлення. Бюджетно-видатковий експансіонізм олігархічність структур, не виступив і не міг виступити фактором стимулювання структурних зрушень, а жорсткі бюджетні обмеження не стали основою формування державою середовища відновлення фіскального потенціалу за рахунок бюджетно-інвестиційної підтримки відтворення. Дефіцит фінансових ресурсів з одночасним зростанням потреб в інвестиціях та крайня необхідність поліпшення якісної сторони суспільних благ, що продукуються державою, створюють нагальні передумови для актуалізації процесу публічних запозичень. Отже, системі державних запозичень відводиться одне із основних положень у структурі важелів впливу на стимулювання економічного зростання.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має такий інтервал розвитку, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, а з іншого – законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об’єктивно приймає активну економічну форму, а якщо до законів інфляції – то пасивну. Зміст політики бюджетного дефіциту полягає саме в тому, що держави в умовах готівково-грошового потенціалу, за допомогою фінансового маневру, не тільки ефективно пристосувалися до тенденції росту граничних суспільних витрат, але й стимулювали соціально-економічний розвиток.