Сторінка
2
Римська архітектура не може зрівнятися в художній чарівності з грецькою, але вона грандіозна, дуже ефектна і по своїй інженерно-будівельній техніці іде далеко вперед від простої балкової конструкції грецького храму. В ній вперше з’являється конструкція зводів. Типи римських споруд різноманітні, світські не менш значимі, ніж культові, і багато з них утвердилось в світовій архітектурі на століття. Це, наприклад, тип базиліки із склепінним перекриттям, який в результаті ліг в основу християнських церков (в Римі базиліка була світською спорудою); це потужні акведуки – багатоярусні кам’яні мости, які несуть водопровідні труби; це пишні тріумфальні арки, які споруджували в честь військових перемог. В І і ІІ ст. були збудовані знаменитий Колізей – амфітеатр, що поміщав десятки тисяч глядачів, де проходили гладіаторські бої і цькування тварин, і грандіозна купольна ротонда – Пантеон, “храм всіх богів”, в якому вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього вигляду на внутрішній простір храму.
Римляни вперше стали будувати «типові» міста, прообразом яких явились римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці — кардо і декуманум, на перехресті яких зводили центр міста. Міське планування підкорялося строго продуманій схемі.
Практичний склад римської культури позначався в усьому — у тверезості мислення, нормативному уявленні про доцільний миропорядок, у скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної прози, у примітивній конкретності релігії.
У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура, пам'ятники якої і тепер, навіть у руїнах покоряють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і були розраховані на величезну кількість людей.
В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані) як архітектурні об'єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення.
Історія Риму поділяється на два етапи. Перший — епоха республіки, — наставша у кінці VI ст. до н.е., коли з Рима були вигнані етруські царі, і тривав до середини I ст. до н. е. Другий етап — імперський — почався правлінням Октавіана Августа, перейшовшого до єдиновладдя, і тривав до IV ст. н.е. [2, c. 102-103]
РОЗДІЛ 2
АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ РЕСПУБЛІКИ
Початок давньоримського мистецтва відноситься до періоду республіки (кінець VI — середина I ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період утворення світової рабовласницької держави, різнорідної в етнічному і соціальному складі, складною по господарській і громадській організації.
Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки й ін. На римському ґрунті одержали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам'ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської архітектури, виявлявся в просторовому розмасі, конструктивній логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, строгій симетрії і чіткості.
З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив багатств із завойованих країн протягом III-I ст. до н.е. змінили натуру римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів. Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.
Захоплення грецьким мистецтвом проявилося насамперед у звертанні до ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у декоративних цілях.
Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна. Римляни винайшли бетон — найважливіший будівельний матеріал, за допомогою якого закріплювали споруджувані будівлі. Вони відкрили новий спосіб зведення будинків — монолітно-оболонковий замість стояково-балкової системи. При стояково-балковій системі, як зрозуміло з назви, основу конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка. Основу монолітно-оболонкової системи складають дві вузькі цегельні стіни, між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських будівель дожили до наших днів.
Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень зі склепінними і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль, причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків.
Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень — створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор. Необхідність їх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і європейської архітектури.
Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю. Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї — ребра, у основі яких зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на себе тиск арки.
Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне розчленовування внутрішнього простору. Із перекриття, що рівномірно піднімалося нагору, круглої в плані будівлі виник купольний звід, що утворив півкулю. Багатокутні в плані приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки на середину бокових стін, а перехід від форми окружності до багатокутника заповнювався увігнутими сферичними стінами — «вітрилами».
Завантажити реферат