Сторінка
9

Архітектура стародавнього Риму

Пантеон не змогли зруйнувати ні люди, ні часи. Лише у середні віки він був перетворений на церкву, а згодом став усипальницею італійських королів. У невеликій ніші видно скромну плиту, а на ній – букет червоних гвоздик. Це могила великого митця епохи Відродження – Рафаеля Санті.

Образна сила Пантеону — у простоті і цілісності архітектурного задуму. Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним.

Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана в Тибурі (нині Тіволі). Тут були Золота площа з головним спорудженням винахідливої форми, в основі якого лежав хрест з опукло-вгнутими формами, морський театр і бібліотеки. Любимі Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Вілла являла собою своєрідний музей: тут були зведені архітектурні спорудження, що відтворюють образи прекрасних оригіналів, які зустрічалися імператору під час його подорожей. Була Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії. Був афінський Строкатий портик, колись прикрашений фресками знаменитих майстрів. Було і «підземне царство». Вілла Адріана – ідеальний музей, зібрання художніх рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків прославлених грецьких скульпторів.

У Римі за указом Адріана був збудований мавзолей, частково перебудований у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений на правому березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст, на якому стояли золочені статуї, вони були замінені в XVII ст. роботами відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у відкритому вестибюлі було видно статую імператора, поховання ж знаходилося високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею Августа, лінію якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій степені був усипальницею.

Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповідає принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних пам'яток Марка Аврелія збереглася тріумфальна колона на честь німецьких походів і кінна статуя. Ззовні колона схожа на колону Траяна, її рельєфи теж оповідають про конкретні факти історії.

Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії ззовні проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й образотворчому мистецтву III — першої половини VI ст. н.е. Потреби римського міського життя викликали появу вже в I ст. н.е. нового типу будівель: гігантських терм — громадських лазень, розрахованих на дві-три тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонічного розвитку людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворювали центральне ядро композиції, примикали численні приміщення для гімнастичних вправ і розумових занять. Величезні склепінні і купольні зали вражали розкішшю обробки з мармуру і мозаїк, так само як і двори-сади з екседрами (напівкруглі ніші великих розмірів, завершені напівкупольним зводом) і площадками для ігор. Найбільш знамениті терми імператора Каракали (поч. III ст. н.е.), другі за розміром в Римі, дійшли до нас лише в руїнах. Слово “терми” в перекладі на українську мову означає теплі купання, лазні. [6, c. 59]. Вони являли собою своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних прийомів, що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракали займали величезну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води (калдарій, тепідарій, фригідарій). Вони являли собою складні архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій — вище досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А сучасники Каракали могли любуватися і блиском напівкоштовних каменів, і позолотою, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи терм. У нішах стояли статуї і статуетки.

Терми Діоклетіана в Римі перевершують колосальними розмірами терми Каракали.

Художні ідеали римського мистецтва III і VI ст. н.е. відбивали переломний, складний характер епохи: розпад древньоантичного укладу життя і світорозуміння супроводжувався новими пошуками в мистецтві. У розвитку останніх найбільше проявилася роль провінцій і варварських впливів. Грандіозні масштаби деяких пам'ятників у Римі й у його провінціях нагадують архітектуру Древнього Сходу. У той же час виявлялася тенденція максимально полегшити архітектуру, підсилити в ній роль простору, одухотворити його.

У римських провінціях продовжувався розквіт містобудування, там були дорогі замовлення, туди спрямовувалися кращі майстри з Рима. Серед римських провінцій, що процвітали, особливе місце належить північній Африці. Тут дотепер збереглося багато прекрасних будівель – храмів, вілл, портиків, житлових будинків, часто з дивовижними мозаїками підлоги, що зберегли цілі картини в рамах, віртуозні по техніці виконання.

Загальний рівень цивілізації у всій Римській імперії в той час був високий як ніколи — аж до далекої Британії, куди доходив той же Адріан і де закінчив свої дні Септимій, глава нової римської династії. У його правління в Римі виникла ілюзія можливого відродження колишньої величі.

Пластичний стиль стає гранично мальовничим. Рельєфи тріумфальної арки Септимія, поставленої на честь десятиліття правління і перемог у Месопотамії, ще більш, ніж у колоні Марка Аврелія, втрачають визначеність контурів і форм. Каміння стіни перетворюється в суцільну ажурну тканину, тремтячу в нерівних відблисках світлотіні. Знаменитий Септимій і зведено при ньому базилікою.

Про базиліку як спорудження, дуже розповсюдженому в римлян, варто відзначити особливо. Тип базиліки (від грецьк. «базиліке» — «царський будинок») — прямокутної витягнутої будівлі для громадських зібрань і рад — виник вже в Греції в III ст. до н.е. Базиліка зводилася в центрі давньоримських міст. Тут відправлялося судочинство, укладалися торгові угоди, крім того, городяни приходили сюди провести час. Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно біля форумів і з'явилися, очевидно, у 2 ст. до н.е. (базиліка Порція, 184 р. до н.е.). З цього часу і до початку 4 ст. н.е. (базиліки Максенція – Костянтина в Римі, 307–313 рр.) вони зводилися на всіх скорених римлянами територіях. Коли після видання в 313 р. Міланського едикту про віротерпимість християнам було дозволено відкрито сповідати свою віру, базиліки послужили прототипом для зведення християнських церков.